У ПОЛЬЩІ ПОКАЗУЮТЬ СКАРБИ ДАВНЬОРУСЬКИХ ЧАСІВ (фото)

Музей університету Марії Склодовської-Кюрі (Люблін, Польща) виставив цінні археологічні знахідки, віднайдені під час досліджень староукраїнського міста Червень.

Серед експонатів – коштовні жіночі прикраси, датовані XIII століттям, повідомляють "Ареховісті".

На розкопках міста Червень польські археологи знайшли два скарби, а точніше – коштовності, які залягали у двох місцях на відстані 20 м одне від одного.

 Браслети зі знайденого скарбу

Разом було викопано 40 предметів різної величини. Це – персні, сережки, браслети, нарукавні спіралі тощо. Вироби зроблені переважно із срібла високої якості, деякі з них – із позолотою.

Археологи твердять, що наявність таких коштовних прекрас свідчить про те, що у цій частині Червеня колись жила знать. Очевидно, що скарби було закопано у часи татарського набігу в середині XIII ст.

Знахідка лежала в дерев'яній діжці

Археологічні розкопки у Червені (неподалік м.Томашів Любельський) тривають уже багато років. У X-XIII ст.ст. це місто було центром Червенської землі (Червенські городи). У середньовіччі ця територія була заселена східнослов'янськими племенами дулібів, бужан та волинян. 

 Фото: archeowiesci.pl

Першу згадку про Червенські городи літопис подає у 981 році, коли Володимир Великий здійснив похід на цю територію.

На початку XII сторіччя сини Володимира Ярослав і Мстислав остаточно приєднали Червенські городи до Київської Русі.

 Крім коштовностей, було знайдено і рештки бойової сокири

У XI-XII ст.ст. Червенські городи входили до складу Волинського князівства, а в XIII-XIV  ст.ст.- до Галицько-Волинської держави.

В середині XIII ст. Червенські городи зруйнували монголо-татари, і вони занепали. У другій половині XIV ст. територія Червенських городів була захоплена Польщею і Великим князівством Литовським.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.