11 з 15 православних ієрархів Болгарії були агентами спецслужб

Більшість членів синоду Болгарської православної церкви працювали на службу безпеки соціалістичної Болгарії. Дехто з них був штатним працівником зовнішньої розвідки, інші підпорядковувалися відділу, який боровся з "ідеологічними диверсіями".

Про це повідомляє "Ґазета виборча" з посиланням на звіт болгарської парламентської комісії, яка досліджує архіви спецслужб.

11 з 15 імен вищих ієрархів БПЦ співпрацювали з комуністичними спецслужбами. Більшість із них були завербовані у 1970-их і на початку 1980-их.

Не мають власного досьє в архівах соціалістичної служби держбезпеки тільки четверо священиків: 97-річний патріарх БПЦ Максим, Ловчанський митрополит Гавриїл, Пловдивський митрополит Миколай і Доростольський митрополит Амвросій.

Всі інші митрополити, поміж них і митрополит США, Канади й Австралії Йосиф, мають в архівах теки як співробітники спецслужб.

Пам'ятник Третьому Українському фронту в Софії розмалювали під комікси (ФОТО)

Митрополит Західної і Центральної Європи Симеон був штатним працівником 1-го відділу СБ соціалістичної Болгарії (зовнішня розвідка). Ще три митрополити, в тому числі й американський Йосиф, співпрацювали з цим відділом.

Решта ієрархів з оприлюдненого списку підпорядковувалися 6-му відділу СБ, який займався "боротьбою з ідеологічними диверсіями". Дехто зі священників раніше протестував проти того, щоб Болгарська православна церква підлягала люстрації.

За даними комісії, секретними агентами були також муфтій болгарських мусульман і 5 із 29 членів Вищої мусульманської ради. На СБ також працював ординарій Католицької дієцезії Софії та Пловдиву.

Хоча люстраційні заходи не стосуються представників церкови, з ініціативою релігійної люстрації виступили у 2011 році молоді священники Пловдивської єпархії на чолі з 42-річним митрополитом Миколаєм - наймолодшим членом синоду.

Люстрація в Україні зачепила б найвпливовіших людей

Нагадаємо, у липні 2011 року польські ЗМІ оприлюднили список дипломатів, які співпрацювали зі спецслужбами соціалістичної Польщі.

У червні 2011 року Грузія прийняла закон про проведення люстрації, який передбачає встановлення посадових обмежень для працівників спецслужб і партійних та комсомольських очільників.

У травні 2011 року Литва почала оприлюднювати прізвища людей, які співпрацювали з КГБ у радянські часи.

У березні 2011 року голова Українського інституту національної пам'яті Валерій Солдатенко заявив в інтерв'ю "Історичній Правді", що завдання провести люстрацію не ставилося перед керівництвом УІНП ані президентом Ющенком, ані нинішньою владою.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.