"Ляпис Трубецкой" зробив кліп у стилістиці Лесі Українки (ВІДЕО)

Білоруський гурт "Ляпис Трубецкой" презентував новий кліп на пісню "Не бути худобою". Це перша в історії групи пісня, написана на вірші іншого автора - класика білоруської поезії Янки Купали.

Знятий у Києві кліп витримано в стилістиці народовських соціалістичних рухів кінця XIX - початку ХХ сторіч. В новом відео музиканти гурту з'являються в образах людей того часу - робітників, селян, різночинців - на тлі забороненого Лукашенком біло-червоного прапора Білоруської Народної республіки 1918 року і гербу часів Великого князівства Литовського "Погоня".

"Ляпис" в останніх альбомах завжди віддавав шану соціальній тематиці, спрямованій проти світу споживання, а тут гурт іще й звернувся до традиції білоруських і українських інтелігентських рухів - соціал-демократичних із національним ухилом, які призвели до створення БНР і УНР.

БНР і УНР: суперечка за Брест

Янка Купала - аналог наших Лесі Українки та Івана Франка. Націонал-демократ, опонент царату, романтик, співець БНР, якого радянська влада потім перетворила на співця класової боротьби.

Вірш Купали 1908 року "Хто ты гэткi?" лідер рок-гурту Сергій Міхалок раніше читав на концертах у перервах між піснями, а потім поклав на музику.

"Довго не міг підступитися до цього вірша, адже в кількох рядках тут закладено епос та історію цілого народу, - розповів Міхалок. - Мене вразило, що вірші, написані багато років тому, які були на злобу дня ще тоді, й сьогодні звучать дуже актуально. Цікаво, що Купала може підказати всім білорусам, що робити і як жити тут і зараз - і то краще, ніж будь-які промови сучасних політиків".

Ньюанс зйомок: на початку в кадрі з'являється сучасна "Робітнича Газета" - колишній друкований орган ЦК Компартії УРСР.

Інші пісні білоруською:

1410: народна пісня про князя Вітовта. Реконструкція (ВІДЕО)

1991: пісня про історію Білорусі. Реп + мультик (ВІДЕО)

"Ляпіси" свідомо змінили назву пісні з "Хто ты гэткi?" на "Не быць скотам".

Текст пісні:

Хто ты гэткі? — Свой, тутэйшы.

Чаго хочаш? — Долі лепшай.

Якой долі? — Хлеба, солі.

А што болей? — Зямлі, волі.

Дзе радзіўся? — Ў сваёй вёсцы (cелі - ІП).

Дзе хрысціўся? — Пры дарожцы.

Чым асвенчан? — Кроўю, потам.

Чым быць хочаш? — Не быць скотам.

(1908)

Нагадаємо, у жовтні 2010 року в Києві відкрили пам'ятник Уладзіміру Караткєвічу - засновнику жанру історичного детективу в Білорусі.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.