КИЇВРАДА ВІДМОВИЛАСЯ ПОВЕРТАТИ ІСТОРИЧНІ НАЗВИ ВУЛИЦЬ

Kиївська міська рада відклала питання про перейменування 10 вулиць у столиці.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Проект рішення про перейменування 10 вулиць відправлений на доопрацювання - передбачається, що будуть проведені громадські слухання з обговорення назв, які пропонується повернути вулицям.

Нагадаємо, що член комісії з питань найменувань та пам’ятних знаків КМДА, голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець анонсував, що сьогодні Київрада збирається повернути історичні назви 10 вулицям і площам.

Зокрема, вулицю Фрунзе пропонувалося перейменувати на Кирилівську, вулицю Дмитрова - в Ділову, вулицю Воровського - в Бульварно-Кудрявську, а вулицю Червоноармійську - на Велику Васильківську.

Крім того, вулиці Аїстова пропонувалося повернути історичну назву Іпсіланті, вулиці Аніщенко - Левандівська, вулиці Андрія Іванова - провулок Бутишева, а площу Фрунзе перейменувати в площу Петропавловську.

Пропонувалося також вулицю Вєтрова перейменувати на вулицю Назаровской, а провулок Делегатський - в Федоровський.

У червні 2011 року комісія з питань найменувань та пам'ятних знаків КМДА рекомендувала Київраді перейменувати лівобережні вулицю Серафимовича і бульвар Давидова на вулицю Івана Миколайчука та бульвар Віктора Некрасова.

У жовтні комісія підтримала пропозицію перейменувати вулицю маршала Малиновського в Оболонському районі міста Києва на вулицю Олександра Архипенка.

У грудні 2010 року Бригинець заявляв, що сусідні з вулицею Малиновського вулиці угорських комуністів Мате Залки і Лайоша Гавро на Оболоні буде перейменовано на честь Романа Шухевича і Ярослава Стецька.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.