Спецпроект

Суд над Іваном Дем'янюком: помер ключовий свідок, тому процес не відкладуть

Сам обвинувачений заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Німецькі судді відкинули прохання адвокатів Івана (Джона) Дем’янюка запросити лікарів у якості свідків, щоб вони розповіли про стан здоров’я підсудного.

Таким чином суд відкинув 23 подання адвокатів з проханням відкласти судовий процес через вік, стан здоров’я та брак свідчень у справі, повідомляє ВВС.

Адвокат Ульріх Буш просив суд дозволити виступити із свідченнями двох лікарів, які опікуються хворим, але суд вирішив, що існуючих оцінок судмедекспертів уже достатньо.

Івана Дем’янюка звинувачують у тому, що він був охоронцем у нацистському таборі смерті на території Польщі у Другу світову війну та брав участь у знищенні 28 тисяч євреїв.

Сам обвинувачений має 90 років і заперечує свою причетність до концтабору Собібор. Він твердить, що його помилково ідентифікували, тоді як насправді він, як колишній військовополонений червоноармієць, був жертвою нацистів.

Напередодні помер ключовий свідок у справі Дем’янюка Самюель Кунц, якого в процесі слідства було також звинувачено у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв у німецькому концтаборі.

Обидва чоловіки народилися у колишньому СРСР, були призвані до Червоної Армії і потрапили у німецький полон. За їхніми твердженнями, у полоні вони постали перед вибором: або загинути, або стати охоронцями таборів.

За однією з версій, обидва погодилися співпрацювати з нацистами і пройшли навчання у таборі в Травниках на території Польщі.

2010 рік. Іван Дем'янюк слухає засідання суду у Мюнхені

Самуель Кунц визнав, що працював у таборі Белжець, і йому висунули звинувачення у причетності до вбивства 430 тисяч євреїв, які загинули у тому таборі.

Ізраїльський центр Симона Візенталя висловив обурення повільністю німецької судової системи, через що суд на Кунцом так і не почався, а відтак ніколи не буде встановлено його можливу провину.

Після Нюрнберзького процесу після завершення війни у Німеччині переглядали 25 тисяч справ за звинуваченнями громадян у причетності до нацистських злочинів, але переважна більшість тих справ у 60-ті роки не потрапила до суду.

За твердженням центру Візенталя, до останнього часу було практично неможливо притягти до відповідальності підозрюваних осіб, якщо вони не мали офіцерського звання у нацистській армії.

Лише в останні роки відбулася низка судових процесів, серед яких найбільш гучною вважають справу Івана Дем’янюка.

Промову Івана Дем'янюка в мюнхенському суді "Я звинувачую Німеччину" читайте в розділі "Блогосфера"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.