Спецпроект

Російсько-німецьке кіно про 90-річного "нациста" на прізвище Дем’янюк

Поки в Німеччині триває, без надії бути завершеним, процес за звинуваченням колишнього охоронця концтабору «Собібор», 90-літнього Джона (Івана) Дем’янюка у злочинах проти людяності, у Москві вже знають – хто є who.

Відомий російський теледокументаліст Леонід Млечін зняв чергову серію у своєму викривальному антинаціоналістичному циклі. Як повідомляє сайт «Историческая память», новий фільм «Предатели. Карьера охранника Демьянюка» 28 жовтня демонструватимуть у бібліотеці Московського єврейського общинного центру.

Тим часом судове засідання в процесі Дем'янюка знову відкладено. І знову через незадовільний стан здоров'я підсудного. Раніше мюнхенський суд визнав обвинуваченого осудним. 

Справа тягнеться вже понад 30 років. Ізраїльський суд у кінці 1970-х не зміг довести, що колишній червоноармієць з Вінничини і наглядач-садист на прізвисько «Іван Грозний» - одна особа. Американська феміда покарала його позбавленням громадянства за неповідомлення під час натуралізації важливих подробиць про службу в охороні нацистських таборів.

88-річним Дем'янюк був виданий Німеччині. Прокуратура вважає доведеним факт його служби в кількох нацистських таборах і співучасть у вбивстві 29 тисяч єврейських в'язнів у «Собіборі».

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.