Як пришвидшити трансформацію Росії?

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тисяч цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться. Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх.

 
Сергій Плохій

Прочитав інтерв'ю Сергія Плохія з Ольгою Духніч і воно мене підштовхнуло до страшних, людоїдських думок.

Спочатку засновки.

Росія невідворотньо занепадає. Але на довгому горизонті. Нам потрібна швидша трансформація, передумовою якої є поразка нинішньої російської еліти. Попередні трансформації були спричинені не лише поразками, а й невдалими війнами.

Цитую Плохія: "якщо Росія внаслідок цієї війни не матиме досить серйозних і чутливих травм, поразок на ідеологічному, ментальному та інших рівнях, то ця війна дуже скоро повернеться".

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тис. цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться.

Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх. Ми вже бачимо, що вони проковтнуть і 300 тис. трупів, і на фоні цього Путін може навіть позволити собі публічно говорити матерям солдат практично прямим текстом "Краще так, ніж спитися".

В інтерв'ю Плохій згадав Японію, як приклад трансформації після страшної поразки.

В "Опенгаймері", окрім купи інших ліній, Нолан геніально показав моральний тиск від того, що твій проєкт веде до смерті півмільйона людей, і торує шлях до можливо ще більших катастроф.

Але рішення про ядерне бомбардування є класичним прикладом для студентів курсу PPE (politics, philosophy and economics) у західних університетах.

Починають з хрестоматійної дилеми візка, який ставить студента перед вибором - дивитися, як візок вбиває п'ятьох людей, чи проявити власну волю, змінити напрям руху візка і вбити одну людину, врятувавши п'ятьох.

Далі згадують уявний експеримент з китайцями та землетрусом із Theory of Moral Sentiments Адама Сміта.

А далі переходять до Хіросіми і Нагасакі.

 
Ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі
WIKIPEDIA.ORG

Альтернативою ядерному бомбардуванню була наземна операція американців. Консенсусна консервативна оцінка можливих втрат США, яка була у влади - 500 000 солдат. Півмільйона. Саме стільки "Пурпурових сердець" американці виготовили перед очікуваним вторгенням, і досі, на щастя, не використали весь запас.

Власне перед тим лише на Окінаві було втрачено 70 тис військових за менш ніж три місяці, з них понад 15 тис загиблими, можна було екстраполювати.

У японців був план на випадок наземного вторгення військ союзників. Операція Кецуґо. І самі японці очікували власні втрати на рівні 2 млн військових, та близько 15 млн цивільних.

Тобто ядерне бомбардування, з одного боку, було страшним актом жорстокості до цивільного населення, а з іншого боку воно, імовірно, врятувало 15-20 млн людей від загибелі. І привело до трансформації Японії у зовсім іншу країну.

Тут ще наводять приклад вогняного шторму в Токіо, який влаштував Кертіс Лемей 10 березня 1945 року. Тоді, спеціально дочекавшись вітряної погоди, амриканці скинули на Токіо сотні тон запалювальних бомб. Загинуло близько 100 тис (!) японців. Але та трагедія не підштовхнула японців до капітуляції. І значно менш відома за Хірошіму і Нагасакі.

 
Бомбардування Токіо 10 березня 1945
wikipedia.org

Можливо тому, що таке бомбардування було на той час уже цілком конвенційним, не викликало якогось першобутнього страху [дуже раджу про конвенційні бомбардування Японії серію подкастів Малкольма Гладвела Revisionist History "The Bomber Mafia" - захоплююче зроблений цикл].

Так от, людоїдське питання, яке мабуть вже виникло і у вас, поки ви дочитали до цього місця.

Чи є щось, що можемо зробити ми, щоб ТАК травмувати росіян, і при цьому гарантувати, що стратегічні бенефіти будуть більшими, ніж втрати (моральної переваги, підтримки західних партнерів і т.д.)?

І якщо щось таке є, то чи може перспектива використання цього плану слугувати принаймні запобіжником від зменшення нашої підтримки?

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.