Спецпроект

Тімоті Снайдер: Росія використовує голод як зброю

Озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації. І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Публікуємо звернення до зібрання Київського Безпекового Форуму професора Єльського університету Тімоті Снайдера з нагоди 90-тої річниці Голодомору-геноциду

Ваші Блаженства, Високоповажності, друзі!

Я вдячний і маю за честь, що мене запросили розповісти про значення Голодомору.

Для мене дуже важливо, аби ми пам'ятали жертв Голодомору як особистостей. Як дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були обірвані на початку або в середині їхнього шляху, передчасно. І кожен із них мав власні цілі, власні життєві траєкторії, про які ми ніколи не дізнаємося.

І, ясна річ, важливо пам'ятати про Голодомор як акт, спрямований проти України, проти української культури, проти традиційного українського способу життя, значною мірою знищеного.

Ми повинні пам'ятати про безжальність кроків, безжальність політики, спрямованої проти людей, які жили в Радянській Україні. Заборона селянам просити милостиню в містах, заборона жителям Радянської України виїжджати в інші радянські республіки. Вилучення худоби, вилучення зерна, чорні списки. Заходи, що свідомо призвели до смерті мільйонів людей, які не повинні були померти.

Питання Голодомору важливе ще й тому, що він стояв біля витоків певної типу системи.

Він стояв біля витоків сталінської системи. Голодомор, вбивство голодом мільйонів людей в Радянській Україні - це перша і основна брехня сталінізму, брехня про те, що це було необхідно для якогось більшого блага. І ця брехня стає основою для того, аби брехня стала політикою як такою. Вона стає основою погляду, що страждання одних повинні були якимось чином стати добром для всіх, а отже - що будь-яке страждання може бути якимось чином виправдане. Що окрема людина не має значення, незалежно від того, скільки цих людей, тому що ми впевнені в майбутньому.

Як це пов'язано з подіями сьогодення?

Як події 1930-х років допомагають нам зрозуміти війну 2020-х?

Гадаю, у кількох аспектах. По-перше, озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Знову ж таки, озираючись назад, це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації.

І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Руйнування дамби в Новій Каховці, мінування території України завбільшки з інші європейські країни, навмисне знищення портів, кораблів, зерносховищ, - все це для того, щоб чинити тиск на українців.

Але оскільки Україна є експортером продовольства по всьому світу, є й інший аспект.

Президент Путін намагається продемонструвати свій контроль над Україною, і тому оголошує лідерам країн Африки та Азії, що тепер він є господарем продовольства. Що він тепер має владу над голодом. Що він буде вирішувати, кому жити, а кому помирати. Що, звичайно, є дуже прямим відлунням 1930-х років і політики Сталіна.

Ще один зв'язок полягає в тому, що так само, як радянська політика ґрунтувалася на впевненості в майбутньому, політика Путіна ґрунтується на впевненості в минулому. Він упевнений, що України не було, немає і бути не може, а тому все, що робиться проти українців, має бути виправдане. Так само, як Сталін і сталіністи були впевнені, що є одне певне майбутнє, єдиний певний комунізм, певний Радянський Союз, і тому все, що робилося в Україні, так чи інакше було виправдано.

Гадаю, що всі ці події пов'язані між собою.

Але, звісно, пам'ять виходить за межі політики. Пам'ять займає своє особливе місце. І я дуже радий, що можу розділити цей момент із вами.

Теми

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.