Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу

Державна символіка – це про результат суспільного консенсусу. Він важко напрацьовується, іноді на це йдуть століття. В Україні – це сотні років боротьби за свободу під синьо-жовтим прапором та тризубом. Саме тому ті, хто не хотів України як незалежної держави, боролися проти цих символів, дискредитували, намагалися заборонити, карали за використання.

 

Утвердження ідеї незалежності перетворило тризуб і синьо-жовтий прапор на справжні об'єднавчі символи.

За тридцять років вони міцно закріпилися в цій ролі, зокрема завдяки використанню на державних урочистостях, під час масових спортивних подій.

Тризуб на футболках спортсменів чи на бортах військової техніки викликав почуття гордості у кожного українця. І навіть на таблицях урядових будівель, які явно не викликали таких емоцій, сприймався як свій.

Українців розділяють різні політичні погляди та симпатії, ми по-різному бачим майбутнє країни.

Спільним є те, що це буде Україна, одним із символів якої залишиться тризуб. Він – візуальний фундамент нашої єдності.

Будь-які спроби змінити/доповнити досконалий з геральдичного і графічного боку герб, яким є тризуб - це провокувати гарячі суперечки. Їх і так надто багато серед нас сьогодні, в час, що вимагає максимальної єдності для захисту здобутої свободи.

Спроба втілити в життя вигадану комуністами ідею великого герба розколить українське суспільство. На прихильників і противників великого герба, на прихильників і противників архангела на ньому, чи шкарпеток на архангелі… Чим більше елементів пропонуватиметься додати до тризуба, тим більше буде суперечок.

Тому краще залишити на гербі один елемент. Той, який єднає усіх українців.

Тризуб.

Він ідеальний.


Читайте також:

Зеленський вніс до Ради законопроєкт про великий Державний герб України

Ідеальний герб для неідеальної країни

Журі опублікувало остаточну версію Великого герба і запропонувало від нього відмовитися

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.