Мама свого Сина. Я і Україна в боргу перед Лесею Корчак...

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей". Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

"Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те що не вмирає" - писала колись моя улюблена Леся Українка.

У ніч з п'ятниці на суботу з життя пішла інша Леся-українка, мати Георгія Гонгадзе.

Вона пішла з життя тихо. Мало хто знав про її хворобу. Вона не підпускала до себе нікого. Прояв слабкості був для неї недопустимим. Вона, також, відмовлялися від лікування. Можливо, бажаючи нарешті возєднатись зі своїм сином там в раю, де життя є вічним.

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей".

Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

Син і Мама

"Бережи дітей" - сказав він у серпні 2000-го. Я тоді ще була заскочена - про що він говорить, що має на увазі. Можливо і він також відчував наближення свого кінця.

Вони обидвоє так хотіли цих дітей. Вона годувала мене здоровою іжею, руками витискала соки з гранатів та буряка, лише, щоб діти в моїй утробі мали достатньо вітамінів. Малеча справді народилась міцна та здорова.

Потім, коли народились Нана та Соломія, Леся не давала мені прати підгузники у порошку, лише в господарському милі, щоб все було лише натуральне.

Вона робила малечі безкінечні масажі і переживала весь час, щоб у мене в грудях було достатньо молока, щоб вигодувати двох здорових дітей.

Вона мріяла вчити їх музики і водити на танці і казала, що щаслива, бо нарешті має дівчаток, яких може причепурювати.

Нана, Соломія, Мирослава і Георгій Гонгадзе

Але коли Гія пішов, їй було важко їх бачити. Вона завжди просила їх фото, якими були завішані стіни її кімнати, але іі серце розривалось, бачити їх без Георгія.

Вона так турбувалась не лише про власних дітей. Після того, як їй вдалось виростити сина-богатиря, котрому після народження, з вагою у півтора кілограми, лікарі не давали шансів на виживання, вона виходила десятки дітей.

Померла мама Георгія Гонгадзе. Час і місце похорону

Малюки з церебральним паралічем ставали у неї на ноги. У Лесі були чудо творчі руки, вона мала талант від Бога. У п'ятницю вночі, вона назавжди до нього відійшла.

Тепер вона там на небесах, разом зі своїм єдиним сином дивляться за нами.

Леся Корчак з мамою, Львів, 1950-ті рр.

Нам же залишається берегти наших дітей тут на землі і потурбуватися про їх майбутнє. Сьогодні багато з них стоять на майданах, вони воюють за своє право жити гідно.

Ми виховали достойне покоління. Але наше завдання збудувати їм фундамент, на якому вони збудують цю державу .

Вічна пам'ять Лесі Корчак, яка виростила і виховала Героя України. Ти будеш жити у наших серцях. А я і напевно вся Україна будемо перед тобою у вічному боргу.

Дивіться також:

1993: Георгій Гонгадзе повернувся в Україну з Абхазії. ВІДЕО

"Грузин, бля..." та інше вибране із "плівок Мельниченка"

Документи журналіста часів війни у Грузії. ФОТО

Інтерв'ю з Лесею Гонгадзе

Кучма про Гонгадзе до його зникнення. СТЕНОГРАМА

Кучма про Гонгадзе після його зникнення. СТЕНОГРАМА

Інші матеріали за темою "Гонгадзе"

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.