Спецпроект

УПЦ-МП хоче вбити у залишки Десятинної церкви десятки бетонних паль

Останні два роки археологи на Десятинній не отримують ані копійки грошей за роботу. Вони працюють лиш для того, щоб встигнути врятувати якомога більше. Гроші, які виділяються буцімто на розкопки, розкрадаються.

Над залишками Десятинної церкви - одним із перших християнських храмів в Україні - нависла пряма загроза існуванню пам'ятки: у фундаменти Десятинної церкви, а також унікальні за своїм багатством культурні шари, в яких, зокрема, є древнє язичницьке кладовище, хочуть вбити кілька десятків бетонних паль, на яких буде споруджено підмурок церкви Московського патріархату. Це має бути зроблено до нового року!

На пам'ятці з 2005 року працюють археологи. Останні два роки вони не отримують ні копійки грошей за роботу. Вони працюють лиш для того, щоб встигнути врятувати якомога більше. Гроші, які виділяються буцімто на розкопки, розкрадаються, або використовуються не за призначенням.

Суть проблеми: 8 вересня 2010 року Кабмін видав розпорядження, згідно з яким "для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви" виділяються бюджетні кошти на суму 13 мільйонів 400 тисяч гривень. Ці гроші треба «освоїти» до нового року.

Однак археологи, які з 2005 року працюють на розкопках, останні два роки не отримали ні копійки за свою роботу. Вони працюють безплатно - просто бо не можуть кинути пам'ятку, яка, будучи відкритою (розкопаною), зруйнується і буде втрачена для науки і для країни.

Археологи отримали інформацію про розпорядження з третіх рук, бо ні паперів, ні грошей в руках не тримали. Люди, які приходять до них з Адміністрації президента, не афішують своїх прізвищ і посад.

Коли керівники арх. експедиції почали дізнаватися, що мається на увазі під «музеєфікацією», на яку виділено гроші, то з'ясувалося, що мається на увазі закладення підмурку для церкви московського патріархату: бетонні палі та бетонна плита на них.

Тобто 14 млн бюджетних коштів віддається певній церковній конфесії! При цьому унікальна пам'ятка древньої архітектури й історії нищиться.

Віталій Козюба, керівник Володимирського загону архітектурно-археологічної експедиції Інституту Археології:

"Цей Московський патріархат, заклавши свою церкву, вирішив, вочевидь, застовпити місце. Ще в ті часи вони казали: "Ось коли наші прийдуть до влади!.." І навіть були такі розмови: "Держава вам не платить, так давайте ми вам заплатимо, і ви якісно все зробите. І вам буде добре, бо отримаєте гроші, і нам буде добре, бо ми отримаємо ділянку у своє користування". Звичайно ж, такі бартери абсолютно сумнівні і на них ніхто не йшов".

Науковий світ в перебуває у глибокому шоці, оскільки через відсутність фінансування дослідження йшло дуже повільно (ці всі роки копало буквально 3-4 науковці за безкоштовно), і роботи ще непочатий край. Закладання церкви зруйнує пам'ятку.

Віталій Козюба:

"Якби у нас були державні кошти, ми могли б досліджувати значно якісніше. Адже коли 2-3 людини працюють - це одне, а інше - коли можна десяток ще людей найняти, аби вони хоча б землю викидали для нас. Все швидше було б.

У нас так виходить: одна людина копає, чистить поховання, об'єкти вибирає, фотографує, малює, ці матеріали заносить до камеральної обробки. Одна аспірантка обробляє цю масу матеріалу. А ось той же звіт науковий вже нема кому робити, бо це ж треба таблиці, ілюстрації. Але ж головне завдання досліджень, в тому числі й археологічних, це отримання інформації і якісна її подача.

Археологія - це унікальна наука, яка досліджуючи знищує об'єкт дослідження. Один раз розкопаний культурний шар вдруге розкопати неможливо. І тому дуже актуальним є питання фахового, якісного дослідження, щоб мінімум втратити інформації і максимум її залучити до обігу".

Віталій Козюба, як і решта археологів, вважає, що краще було б Десятинку не розкопувати, аби нині фундаменти не руйнувалися. І, тим паче, не були поховані під церквою.

На території Десятинки дуже багато ще не досліджених ділянок. А під церквою вони просто будуть зруйновані, або ж, як і у Михайлівському, ці всі фундаменти, рови, поховання фізично будуть існувати, але будуть недоступними для дослідження.

Насуваються холоди, і копати буде неможливо... А до нового року вже має стояти підмурок.

Олексій Комар, один з археологів, що копає Десятинку, розповідає про ситуацію з фінансуванням:

"У 2005 році, гроші, які виділялися на музеєфікацію, повинні були б йти на Укрпроектреставрацію - це організація, яка будувала Михайлівський собор, Успенський, Пирогощу. Оскільки ці гроші були виділені одразу на цю організацію, то й мови не йшло про якусь "музеєфікацію". Адже і Михайлівський, і Успенський, і Пирогоща за документами проходять як музеї, а ніякі не культові споруди, якими вони по суті стали після "музеєфікації".

Наступний факт сплив тільки цього року.

Укрпроектреставрація, для того, щоб прибрати ось цей ангар [зруйнований ангар над розкопками - дивись ФОТО внизу], і списати його, і передати комусь на баланс, сказала: дайте нам 5 млн грн. Питання: якщо в 2005 році було виділено 8 млн грн, другий рік від кабміну прийшла цифра 7 з половиною млн., сума яка складається у мене - це 15, 5 млн грн.

Якщо з цих грошей Укрпроектреставрація хоча б щось отримала, то давайте вирахуємо: ангар обійшовся у 300 тисяч на проектування і 600 тисяч на саму споруду. Археологія обійшлася Укрпроектреставрації - тому що вона вимушена була нам платити, не уряд - десь у менше мільйона за ці два роки (2005-2006).

Виходить, що з цих 5 млн 1 мільйон вони потратили на ангар, ще мільйон - на археологів. І 3 млн вони беруть за свої послуги: техніка, паркан поставить, бетон прибрати. Залишається проста арифметика: 15,5 млн - 5 млн - де решта 10?

Але найбільша цікавість в тому, що і цих 5 млн Укрпроектреставрація не отримала, нам вони платили свої власні, а не урядові, кошти!

Виходить, що жодна копійка з 15 млн, виділених урядом Юлії Тимошенко, навіть до Укрпроектреставрації не дійшла!

І зараз до нас приходить людина з Адміністрації, і питає, скільки нам заплатили за археологію. Ми кажемо: ми державна організація, підіть в інститут археології і запитайте, скільки нам платили за останні два роки. Нуль".

За словами археологів, під час розкопок знайдено дуже багато унікального, безцінного матеріалу.

Археологи пропонують спорудити класний музей, де будь-хто, незалежно від віросповідання чи країни проживання, зможе отримати неупереджену інформацію про старий Київ, Старокиївську гору, Десятинку. Однак їхні проекти та ідеї щодо музею ніхто не чує.

Натомість Київ має це:

 

Джерело: жж-юзер gohatto-n

Читайте також інтерв'ю археолога Гліба Івакіна про знайдені під час розкопок артефакти: "На місці Десятинної має бути музей Хрещення Русі"


8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.