1989: Сестричка Віка - переможець першої "Червоної Рути"

Це відео - запис з заключого концерту фестивалю. На той час творчість Віки була бомбою для неформальних народних мас: від одягу до політизованих текстів. Рок, панк і електроніка, музика і слова "Кузі" з "Братів Гадюкіних".

24 вересня 1989 року в Чернівцях завершилася "Червона Рута" - перший контр-культурний музичний фестиваль, і перше місце у жанрі рок-музики на ньому посіла досі незнана співачка Віка Врадій зі сценічним псевдонімом "Сестричка Віка".

Серед інших лауреатів тієї першої "Червоної Рути": "Брати Гадюкіни", "Кому Вниз", Віктор Морозов, Марічка Бурмака, Андрій Миколайчук... "ВВ" і Тарас Чубай отримали дипломи, гран-прі дісталося Василю Жданкіну. Любителі ностальгіїї називають першу "Руту" найкращою з усіх проведених на цей час дванадцяти фестивалів.

Започаткований українським комсомолом захід швидко обернувся антирадянським молодіжним бунтом-карнавалом. За два роки до кінця УРСР слухачі фестивалю розмахували жовто-синіми прапорами, а чернівецька міліція намагалася їх одібрати.

Це відео - пісня "Ганьба", яку Сестричка Віка співає на заключному концерті "Червоної Рути". Автор музики і слів - Сергій Кузьминський з "Братів Гадюкіних":

Кричу: "Ганьба!", але моє волання
Не долітає до престолу,
Була одна, тепер нас - тисячі,
І стали в коло,
І дивимся одне на одного,
Як молоді телєта.
Він каже: "Ето перші паростки
Національного самосознанія."
Але без него знаю я:

Хто не живе, той не вмирає,
Хто не заснув, той си не просинає,
Хто очі не відкрив, той ніц не баче,
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

На той час творчість Віки була бомбою для неформальних народних мас: від прикиду до слів. Ніна Гаґен вперемішку з Майклом Джексоном і натяком на майбутній спалах електронного етно, стьобні слова, де підколювалися вже не тільки партійні ретрогради та інертні народні маси, але й "діяспорні" діячі.

До "Червоної Рути" Вікторія Врадій співала естраду і джаз, а з Михайлом Боярським навіть записала саундтреки до радянських дитячих фільмів. Після фестивалю вона випустила кілька альбомів, а у 1993-му поїхала продовжувати музичну кар'єру в США.

У Штатах Віка працювала в музичних клубах, тричі виходила заміж. У 2004-му повернулася в Україну, сповнена нових ідей, але ненадовго. Зараз вона знову в Каліфорнії, працює менеджером.

У 2011-му Сестричка Віка не змогла приїхати на концерт пам'яті Сергія Кузьминського, бо на її фірмі саме був аудит.

Дивіться також:

1989: "Піду втоплюся..." і Андрій Миколайчук на "Червоній Руті". ВІДЕО

1971: "Червона Рута" стає переможцем першої радянської "Пісні року". ВІДЕО

1986: Віктор Цой стає кінозіркою в Києві. ВІДЕО

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.