Спецпроект

2011: історична пам'ять канадських українців у рекламі авто

Ця реклама одного з японських джипів орієнтована на нашу діаспору в Канаді. Вона може неприємно вразити патріотично налаштованого громадянина шароварщиною - ковбаса, вареники, гопак і російська косоворотка на тлі польської пісні "Гей, соколи" :)

Але насправді це такий легкий стьоб.  В Канаді живе більше мільйона людей, які визначили своє походження як "українське". Вони вже давно не ототожнюють себе з країною, з якою кількадесят років тому емігрували їхні прадіди. Проте вони знають, що вони не тільки канадці, а ще й "юкі" (ukies) - це свого роду самоназва.

В цій рекламі і обігрується назва авто "жюк" і слово "юк". "А я думав, що "ж" не читається", - з виглядом повного придурка говорить герой, який до цього випромінював ентузіазм щодо додаткового простору салону, де можна розмістити зайву тарілку з варениками.

"Нема нічого страшного, - прокоментував для ІП цей ролик українець, який уже 10 років мешкає в Канаді. - Діаспоряни реагують на нього доброзичливо, як на гумор. А з іншого боку "щось наше!". Бо ковбаса, яку їсть водій, на заході Канади вважається чимось дуже українським".

За словами діаспорянина, для багатьох канадських "юкі" українство - це їхня громада; а громада - це народні танці + ковбаса/голубці/вареники/інша їжа: "Вже вишиванки та релігійні обряди є значно менш важливим. А якась там заморська Україна з її проблемами для них по барабану".

Завдяки невідомим канадським копірайтерам ми можемо спостерігати еволюцію історичної пам'яті за кілька десятків років - як українці перетворюються в канадців, однак залишаються "юкі", хоча б на гастрономічно-музичному рівні.

"Але, звісно, є й патріотичні організації, і українські студії при університетах тощо, - коментує відео канадець. - І там якраз збираються діаспоряни, яким справді Україна цікава".

Про справжній розмах української присутності в Канаді читайте тут

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.