Спецпроект

1979: ісламська революція в Ірані

У лютому 1979 року в Ірані відбувалося точно те саме, що зараз у Єгипті - демонстрації проти мертвої "стабільності" і тиранії прозахідної світської влади. Люди мріяли про світле майбутнє, а прийшла подібна "стабільність", тільки релігійна.

Іранський лідер Мохаммед Реза Пехлеві, Його Імператорська Величність Шаханшах Ар'ямехр, тобто "Цар царів, Сонце аріїв" перебував при владі з 1941 року, коли юний принц змінив свого батька, поваленого внаслідок радянсько-англійського вторгнення у країну.

Пехлеві дружив з Заходом, ділився з ним доходами від нафти, потім почав дружити і з СРСР, заробляти на газі, збільшував армію і взявся за системні реформи.

Модернізація викликала незадоволення громадян і опозиції - від ліваків (за дружбу з Заходом і капіталістичні утиски) до ісламського духовенства (шах любив відсилати до історії античної, язичницької Персії).

У відповідь на громадське незадоволення шахський режим заборонив багатопартійність і розпочав репресії. Демонстрації придушувалися ще з 1960-их, тоді ж була створена політична поліція.

Головний опонент шаха - ісламський теолог Рухолла Хомейні - був висланий із країни і жив у Франції, пишучи подібно Солженіцину книги на тему "Як нам облаштувати Іран з точки зору теології".

Після розстрілів мирних демонстрацій у 1978 році невдоволення шахом сягнуло апогею. Люди стомилися від такої 37-річної стабільності.

Внаслідок грандіозного страйку у січні 1979 монарх із дружиною залишає свій палац і тікає в Єгипет. Шахський прем'єр-міністр просить Хомейні приїхати з Парижу, щоб розробити нову конституцію. 

Хомейні прилітає 1 лютого 1979 року. Натовпи людей екзальтовано вітають його: "Шах пішов, імам прийшов".

Всі передчувають довгоочікувані зміни і повні сподівань на світле майбутнє: влада і народ співіснуватимуть за благородними законами ісламу, доходи від нафти поділяться між громадянами, політичного терору вже не буде, а запанує демократія.

Хомейні відмовляється створювати спільний з прем'єром уряд і одразу ж після прибуття закликає "вибити зуби цьому режиму". Правоохоронці і війська поступово переходять на бік повстанців.

11 лютого 1979 року після кількаденних вуличних сутичок контроль над Тегераном захопили прихильники імама Хомейні. Революція перемогла.

Викладені вище факти можна побачити у представленій ІП відеонарізці революційної хроніки від каналу History.

Після перемоги Хомейні запровадив нову модель влади - ісламську республіку, де капіталізм поєднувався з сильним державним сектором, а верховну владу мало духовенство в особі імама.

Уже 32 роки в Ірані панує нова стабільність - тепер уже теократична. Проти неї бунтує молодь, якій не подобається заборона носити джинси, фліртувати і взагалі вільно дихати.

Половина населення Ірану має вік менше 25 років. Вони хочуть змін і демократії, про що пишуть у своїх переважно анонімних блогах. Іран, за деякими твердженнями - третя за кількістю блогерів країна.

Тим часом деякі спостерігачі проводять паралель між Іраном 1979 року і нинішньою ситуацією в Єгипті (прозахідний диктатор і 30-річна "стабільність"), де повстання мас також має ознаки боротьби за демократизацію, однак може обернутися приходом до влади клерикалів.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.