Спецпроект

1979: ісламська революція в Ірані

У лютому 1979 року в Ірані відбувалося точно те саме, що зараз у Єгипті - демонстрації проти мертвої "стабільності" і тиранії прозахідної світської влади. Люди мріяли про світле майбутнє, а прийшла подібна "стабільність", тільки релігійна.

Іранський лідер Мохаммед Реза Пехлеві, Його Імператорська Величність Шаханшах Ар'ямехр, тобто "Цар царів, Сонце аріїв" перебував при владі з 1941 року, коли юний принц змінив свого батька, поваленого внаслідок радянсько-англійського вторгнення у країну.

Пехлеві дружив з Заходом, ділився з ним доходами від нафти, потім почав дружити і з СРСР, заробляти на газі, збільшував армію і взявся за системні реформи.

Модернізація викликала незадоволення громадян і опозиції - від ліваків (за дружбу з Заходом і капіталістичні утиски) до ісламського духовенства (шах любив відсилати до історії античної, язичницької Персії).

У відповідь на громадське незадоволення шахський режим заборонив багатопартійність і розпочав репресії. Демонстрації придушувалися ще з 1960-их, тоді ж була створена політична поліція.

Головний опонент шаха - ісламський теолог Рухолла Хомейні - був висланий із країни і жив у Франції, пишучи подібно Солженіцину книги на тему "Як нам облаштувати Іран з точки зору теології".

Після розстрілів мирних демонстрацій у 1978 році невдоволення шахом сягнуло апогею. Люди стомилися від такої 37-річної стабільності.

Внаслідок грандіозного страйку у січні 1979 монарх із дружиною залишає свій палац і тікає в Єгипет. Шахський прем'єр-міністр просить Хомейні приїхати з Парижу, щоб розробити нову конституцію. 

Хомейні прилітає 1 лютого 1979 року. Натовпи людей екзальтовано вітають його: "Шах пішов, імам прийшов".

Всі передчувають довгоочікувані зміни і повні сподівань на світле майбутнє: влада і народ співіснуватимуть за благородними законами ісламу, доходи від нафти поділяться між громадянами, політичного терору вже не буде, а запанує демократія.

Хомейні відмовляється створювати спільний з прем'єром уряд і одразу ж після прибуття закликає "вибити зуби цьому режиму". Правоохоронці і війська поступово переходять на бік повстанців.

11 лютого 1979 року після кількаденних вуличних сутичок контроль над Тегераном захопили прихильники імама Хомейні. Революція перемогла.

Викладені вище факти можна побачити у представленій ІП відеонарізці революційної хроніки від каналу History.

Після перемоги Хомейні запровадив нову модель влади - ісламську республіку, де капіталізм поєднувався з сильним державним сектором, а верховну владу мало духовенство в особі імама.

Уже 32 роки в Ірані панує нова стабільність - тепер уже теократична. Проти неї бунтує молодь, якій не подобається заборона носити джинси, фліртувати і взагалі вільно дихати.

Половина населення Ірану має вік менше 25 років. Вони хочуть змін і демократії, про що пишуть у своїх переважно анонімних блогах. Іран, за деякими твердженнями - третя за кількістю блогерів країна.

Тим часом деякі спостерігачі проводять паралель між Іраном 1979 року і нинішньою ситуацією в Єгипті (прозахідний диктатор і 30-річна "стабільність"), де повстання мас також має ознаки боротьби за демократизацію, однак може обернутися приходом до влади клерикалів.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.