1993: Єльцин розстрілює будівлю парламенту. ВІДЕО

У жовтні 1993 року в незалежній російській державі завершилася конституційна криза, яка тривала вже багато місяців.

Відбувався перехід від радянської "системи рад" до президентського правління. Через відсутність нової Конституції наростало протистояння між обраним у 1991 році президентом Росії Борисом Єльциним і парламентом РФ.

Поштовхом до активних дій противників Єльцина стала спроба Єльцина розпустити парламент. Демонстрації прихильників парламенту жорстко розганялися міліцейським спецназом.

3 жовтня противники Єльцина з наказу віце-президента РФ Руцького захопили будівлю московської мерії і спробували прорватися в телецентр, при цьому загинули люди. Саме тоді з'явився той характерний пострадянський симбіоз комуністів і російських націоналістів.

Прихильники президента і уряду (на чолі з Віктором Черномирдіним, майбутнім послом Росії в Україні) теж почали "формувати народні дружини". З'явилися барикади на вулицях.

Вранці 4 жовтня Єльцин вивів на вулиці Москви війська. Танки Таманської дивізії розстрілювали будівлю парламенту (так званий "Білий дім") упритул, з Новоарбатського мосту. Частина захисників Білого дому здалася, дехто спробував прорватися.

Внаслідок масових заворушень загинуло не менше 157 людей і 384 було поранено. З них 124 загинуло 3 і 4 жовтня 1993-го. Єльцин отримав ширші повноваження, посаду віце-президента скасували, були призначені нові парламентські вибори (у Держдуму і Федеральні збори).

Серед московських молодят з'явилася мода фотографуватися на Новоарбатському мосту - з видом на почорнілі внаслідок пожежі поверхи Білого дому. Віктор Пелевін придумав слоган для цигарок "Парламент" - "И дьім Отечества нам сладок и приятен".

Показовий для російської історичної пам'яті момент - за опитуванням Всеросійського центру вивчення громадської думки і Левади-центру 2008 року 31% опитаних вважають винуватим у бойових сутичках у Москві... президента СРСР Михайла Горбачова, який у 1993-му вже два роки як відійшов від великої політики.

Самого ж Єльцина звинувачують тільки 24%.

В Україні теж була криза повноважень нової пострадянської влади. Боротьба між парламентом і президентом завершилися спільною перемогою - у червні 1996 року була прийнята нова Конституція.

Дивіться також інші матеріали за темою "Єльцин"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.