1988: Параджанов співає "Вербовую дощечку". ВІДЕО
Режисер сидить на тлі вірменського килима, візерунками схожого на гуцульський ліжник. Він співає обрядову пісню "Вербовая дощечка" зі свого фільму "Тіні забутих предків", закінчуючи словами "Це геніально!". Він розмовляє українською, iз незначним акцентом.
9 січня 1924 року у Тбілісі народився грузинський вірменський український легендарний кінорежисер Сергій Параджанов.
Це відео - уривок із інтерв'ю з Параджановим, яке журналістка з Канади Мирослава Олексюк-Бейкер записала на кіноплівку в 1988 році, під час презентації його останньої роботи "Ашик-керіб", відзнятої на студії "Грузія-фільм".
Народний артист УРСР сидить на тлі вірменського килима, візерунками схожого на гуцульський ліжник. До килима причеплена паперова афіша "Ашик-Керібу". Параджанов співає обрядову весняну пісню "Вербовая дощечка", закінчуючи фразою "Це геніально!".
Саме Параджанов зробив "Дощечку" з фольклорної гаївки популярним хітом, використавши її у своїй екранізації повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" (оператор - Юрій Іллєнко, у головній ролі - Іван Миколайчук, композитор - Мирослав Скорик).
"Вербовая дощечка" звучить в епізоді, коли Іван після смерті коханої Марічки іде свататися до іншої жінки:
Зняті у 1964 році "Тіні забутих предків" стали еталоном "українського поетичного кіно", отримавши 39 міжнародних нагород і 28 призів на кінофестивалях у 21 країні світу (з них 24 – гран-прі).
Київська прем'єра фільму обернулася політичною акцією - В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус та Іван Дзюба виступили з протестом проти арештів інтелігенції.
З того часу "Вербовую дощечку" регулярно співають і переспівують - від Марічки Бурмаки до пост-панків The Ukrainians із англійського Лідсу:
Пісня "Слава" The Ukrainians з альбому "Культура" (1994) - індустріальні мотиви з фольклорними елементами
Розшифровку інтерв'ю, з якого вирізані наведені вище кадри зі співаючим Параджановим, можна знайти в архіві журналу "Кіно-Театр".
ІП пропонує деякі уривки з цієї розмови:
"Я розмовляю українською мовою. Це моя мова. Мабуть, я не зовсім оволодів нею, бо 15 років сидів у радянській тюрмі, а за цей час міг вивчити цю велику мову і краще розмовляти. ...Для мене це – велика шана, що я жив на Україні, любив цю землю. І коли мене вислали з цієї землі, я залишив тут своє серце.
...Я був українським режисером. Педагоги мої були великими українцями. Олександр Петрович Довженко... Йому рубали крила, Довженка не пускали на студію, та хотіли запопасти його славу, щоб назватися студією Довженка.
Я екранізував твори українського письменника Коцюбинського. Мені передали, що в салонах серед цековських жон говорили: "Звідки цей ахверист вірменин Паріжанов розуміє нашу мову, ще й дитина його в українську школу ходить імені Франка!"
Коли мене викликали у главк, сказали: "Сергію Йосиповичу, треба зробити московський варіант, російський варіант". Я кажу: "Як же це може бути? Мати Івана оплакує свого чоловіка:
(Співає) "Петрику мій дорогий, На кого ти мене лишив?" Це той варіант.
(Співає) "Петя-петушок, На кого ти меня оставил?" Це російський варіант. Як може бути? Можете зробити субтитри, можете поставити диктора, але як передати аромат цих голосінь жіночих? А трембіту як можна зробити на москальський лад, на московську мову?
І тоді почались оці гоніння, за те, що я відмовився робити російський варіант цього фільму. Вони покарали мене за мій трепет і любов. Мій педагог Ейзенштейн поїхав у Мексику і зробив великий національний фільм про Мексику "Віва, Мексика!". То що – радянський режисер був націоналістом, коли поїхав туди?
Я воскресив красу Карпат. Туди ринувся народ, весь Ленінград. Пограбували цей край, ці пацьорки, киптарі, ці горбатки – усе було вивезено звідти, прибульці побачили край чудової краси, чудової пісенної поезії. Що їх злякало, який націоналізм?..
Коли я приїхав у Вірменію і зробив суто вірменський фільм, заснований на мініатюрах середньовічних, вони не казали цього, а сказали навпаки, що це великий майстер, який відкрив наші резерви, фонди...
А що – я повинен любити тільки москальські пісні? Я любив і співав українські пісні. І люблю їх, і співаю, коли приходить свято якесь. (Співає)
...Вербовая дощечка, дощечка,
По ній ходить Настечка, Настечка.
Червоніють чоботи, чоботи,
В Криворівні зроблені, зроблені,
А в Космачі зношені, зношені.
Це геніально! Вона здається примітивною, а яка чудова ця Настечка, ці чоботи, червоні, зроблені тут, а там зношені. Це не примітив, це наївність народна. Це поетичність народна. Який український націоналізм?
...Там це називається вірменський націоналізм, тут це називається український націоналізм, там білоруський, там грузинський... Це і є страшне, що всі периферії і всі радянські зведені докупи республіки мають... це страшне.
Це страшніше Росії – великодержавний націоналізм. Російське – це найстрашніше. Але це закон. Вони – господарі. Вони можуть сказати звідти, що це український націоналізм".
Через два роки після цього інтерв'ю Параджанова не стало. В нього виявили рак, операція не допомогла.
"Всі знають, що у мене три батьківщини, - казав режисер. - Я народився у Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії". 17 липня 1990 року він приїхав до Єревану. І через три дні там помер.
Сергія Параджанова поховали в Пантеоні геніїв вірменського духу у столиці Вірменії.
В Києві музею Параджанова досі немає.
Дивіться також:
Життя і смерть Івана Миколайчука. Невідомі ФОТО
1970: Богдан Ступка у ролі бандерівця. ВІДЕО
