Спецпроект

1971: "Червона Рута" - фільм про любов Зінкевича-дончанина і Ротару-гуцулки

З цього мюзиклу почалася кар'єра Ротару, Зінкевича і Яремчука. І естетика тодішньої карпатської естради - водоспади, псевдонародні костюми, неозорі плаї, смереки і ресторан "Беркут" на Яблуницькому перевалі. Схід і Захід разом!

Музичний фільм, знятий в 1971 році на "Укртелефільмі" (режисер Роман Олексів, сценарист Мирослав Скочиляс) теж не відрізнявся особливим відеорядом - гори, ліси, води "Черемоша й Прута", поїзд, вокзал і турбаза. Зате в ньому були молоді та красиві герої і 15 чудово аранжованих естрадних пісень.

Сюжет скромний - молодий шахтар Борис (Василь Зінкевич) в поїзді з Донецька у Верховину (де насправді нема залізниці :)) зустрічає горянку Оксану (в титрах виконавицю її ролі вказано як "Софія Ротар") і між ними спалахує іскра.

Після епізоду з туристичним походом, виконаного із тоталітарним піонерським шармом, відбувається спільний концерт, де закохана пара ставить усіх на вуха. Почуття героїв передані через пісні, авторами яких є в тому числі Мирослав Скорик і Володимир Івасюк (до речі, сьогодні в нього день народження).

Це відео - перші кілька хвилин фільму. Озвучка російська, пісні по-нашому. Перша композиція - "На швидких поїздах" - теж авторства Івасюка.

Мюзикл швидко став популярним, а виконавців пісень запросили в еліту радянського шоу-бізнесу. Соліст ВІА "Смерічка" Зінкевич і викладачка Чернівецького музучилища Ротару стали зірками соціалістичної естради, а "Червона Рута" перемогла на першому фестивалі "Пісня року" в тому ж 1971-ому.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.