Спецпроект

1990: мітингові пристрасті в Києві. Так закінчувалася УРСР. ВІДЕО

Люди, яких ви бачите у кадрі, живуть в останній рік існування Української РСР. З того часу нібито нічого не змінилося, подивіться - та ж Верховна Рада, той же фанатичний запал у декого з мітингуючих, і така знайома зневіра у фразі "Та нічого вже не зміниться..."

Цей фільм я знайшов в Центральному державному кінофотофоноархіві імені Пшеничного - він називається "Гайд-парк по-київськи", знято Українською студією телевізійних фільмів у 1990 році.

Сівши за широчезний монтажний стіл, ми зі співробітницею архіву вибрали з бобін із кінострічкою кілька знакових фрагментів.

Так починалася Незалежність. Люди, яких ви бачите у кадрі, живуть в останній рік існування Української РСР. Вони стоять на мітингах або в довжелезних радянських чергах.

Класний момент, коли Кравчука підводять (здається, це робить Павличко) до демонстрантів, а якась жінка йому починає народні приказки про "Богові свічку, а чортові - запальничку" цитувати. А суперечки на початку відео - між військовим, який каже, що армія з народом, і цивільним, який каже, що в народ "стріляє КГБ" - і зараз можна почути серед політично стурбованих громадян.

Крім шарму Києва 20-річної давнини, фільм викликає враження дежавю. Політичні гасла, гучномовці, мітинги, міліція...

Останні дні імперії. 1991-ий очима КГБ

Нібито нічого не змінилося, подивіться - та ж Верховна Рада, ті ж пристрасті, навіть деякі обличчя політиків залишилися тими ж :) Той же фанатичний запал у декого з мітингуючих, і така знайома зневіра у фразі "Та нічого вже не зміниться..."

Але саме вони, ті, хто виходив на мітинги і сперечався на вулицях, змінили країну. Це було 20 років тому. Так починалася Незалежність.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.