1986: останнє інтерв'ю гауляйтера України Еріха Коха

Нацистського керівника окупованої України не повісили. Еріх Кох став останнім нацистським лідером, доживши до 1986 року в комфортній камері в польській тюрмі. Ані УРСР, ані Радянський Союз не вимагали його видачі або смертної кари.

6 липня 1942 року рейхскомісар України Еріх Кох видав розпорядження про заборону службовцям цивільних установ рейхскомісаріату "Україна" відвідувати будь-які культурні заходи, організаторами яких є українці.

Рейхкомісаріат "Україна" - колоніальне адміністративне утворення на деяких окупованих нацистами українських і білоруських землях (Волинь, Поділля, Полісся, Центр, Полтавщина, Запоріжжя). Кох був господарем цієї квазідержави з вересня 1941-го по листопад 1944-го. 

Незважаючи на формальну "українізацію" (мова, поліція, окупаційні карбованці), нацисти розглядали комісаріат суто з територіальної, функціональної для Третього рейха точки зору. Навіть столицею Кох обрав не Київ, а Рівне.

Йому приписують фразу "Українським дітям не потрібні школи. Необхідних знань їх навчать німецькі господарі". За час урядування Коха 4 млн громадян України загинули, а 2,5 млн були вивезені на роботи в Німеччину як "остарбайтери". Окуповані території нещадно грабувалися - від чорноземів до картин.

Проти Коха у Рівному нібито діяв радянський партизанський загін за участі оспіваного в часи СРСР розвідника Кузнєцова. Маючи можливість знищити рейхскомісара, підпільники не зробили цього, що дає змогу окремим дослідникам висувати версії про співпрацю нациста з радянськими спецслужбами.

1944: таємниця смерті розвідника Кузнєцова

У 1944-45 роках Еріх Кох командував ополченням у Східній Пруссії, але втік звідти при наближенні Червної Армії. На цьому унікальному відео старий дідуган, який колись був жорстоким вершителем людських доль, обурюється, що вермахт здав Кенігсберг (нині Калінінград у Росії - ІП).

Найдивовижнішою є й подальша доля самого Коха. Утікши в Німеччину, він успішно переховувався кілька років, обробляв садочок і отримував державну допомогу. В 1949-му його вирахували британці, заарештували і видали полякам.

Суд над нацистом розпочався тільки в 1958 році у Варшаві - Коха звинуватили у знищенні 400 тисяч поляків Східної Прусії, але не згадали про його злочини в Україні. Під час процесу нацист заявляв про симпатії до Радянського Союзу і ставив собі в заслугу протидію планам свого шефа Альфреда Розенберга.

В 1959-му Коха засудили до страти, однак не повісили, як інших високопоставлених нацистів - замінивши вирок на довічне ув'язнення. Решту життя він провів у комфортабельній камері польської тюрми Барчево - з телевізором, бібліотекою і свіжою західною пресою.

Помер у листопаді 1986-го, у віці 90 років, так і не покараним за свої злочини в Україні. Уряди УРСР та СРСР нібито не вимагали його видачі або засудження.

Незадовго до смерті західнонімецькі журналісти взяли у Коха інтерв'ю про Кенігсберг. Шматочок цього тюремного відео нациста, який не розкаявся, ви і бачите тут.

Дивіться також інші матеріали за темою "Друга світова війна"

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.