Спецпроект

1989: радянський спецназ розганяє мітинг за незалежність у Тбілісі

Відеохроніка кривавого розгону мирного мітингу 9 квітня 1989 року у Грузії. 19 трупів, із них 17 - жіночих. Керівник силової акції Ігор Родіонов потім став міністром оборони Росії і депутатом Держдуми. Він вважає, що світом керують масони.

У квітні 1989 року перед урядовими будівлями у Тбілісі голодувала молодь, яка вимагала від Москви дотримання цілісності Грузинської РСР (у березні в Абхазії почався рух за вихід із складу Грузії), а потім і самостійності. Це нагадувало нашу студентську революцію на граніті, яка розпочалася наступного року.

Безстроковий мітинг (фактично першу акцію з вимогами незалежності однієї з республік Радянського Союзу) організували лідери тодішнього національного руху на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа. У відповідь ЦК Компартії Грузії надіслав у Кремль телеграму з проханням направити у Тбілісі додаткові сили міліції й армії.

На нараді в ЦК Компартії СРСР у Москві було прийнято рішення звернутися до мітингуючих "із роз'ясненням позиції" центру, а також перекинути у столицю Грузії підрозділи силовиків.

7-8 квітня на тбіліських вулицях з'явилися ці підрозділи - мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського (елітна бойова одиниця МВС СРСР), полк десантників із Кутаїсі, ОМОН (міліцейський спецназ, створений в ті роки для боротьби із масовими заворушеннями) з російських Пєрмі і Воронежа і курсанти школи МВС із Горького (нині - Нижній Новгород).

Демонстранти почали блокувати підступи до проспекту Руставелі, де відбувалося голодування і безстроковий мітинг. Повідомлялося про силові конфлікти між грузинами і прибулики силовиками. Тбіліська міліція при цьому нібито захищала протестуючих.

8 квітня на нараді грузинських партійних керівників і силовиків за участю командуючого Закавказьким військовим округом Ігоря Родіонова і емісара з Москви Костянтина Кочєтова (замміністр оборони СРСР) було прийнято рішення розігнати мітинг.

Увечері голова Ради міністрів (радянського аналога Кабміну) Грузинської Радянської Соціалістичної республіки Зураб Чхеїдзе наказав грузинському МВС "із залученням військовослужбовців внутрішніх військ і Радянської армії вжити заходів з вилучення мітингуючих з території, що прилягає до Будинку уряду".

Далі відбулося те, що ви бачите на цьому відео.

О 4-ій ночі 9 квітня 1989 року генерал Родіонов дав наказ витісняти людей з площі. Спершу рушила бронетехніка, за нею бійці.

Спогади очевидця подій у Тбілісі в ніч на 09.04.1989

"Витіснення"відбувалося за допомогою гумових кийків, саперних лопаток і газу. Наслідком операції радянських військ стало - за офіційною інформацією - 19 трупів, з них 17 жіночих.

Причиною смертей, за висновком комісії, стало задушення під час тисняви, яка виникнула внаслідок паніки у багатотисячному натовпі. Додатковою обставиною смертельної асфікції став отруйний газ, застосований силовиками.

За даними слідчої комісії ВР Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб, які постраждали в нічних подіях 9 квітня.

Також була створена комісія З'їзду народних депутатів СРСР на чолі з ленінградцем Анатолієм Собчаком, яка встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран і ознаки враження отруйними речовинами.

Армійське керівництво ці звинувачення заперечувало. Наприкінці відео ми бачимо, як генерал Родіонов "упевнено заявляє" про відсутність на трупах різаних і колотих ран.

Керівник СРСР Михайло Горбачов поклав вину за те, що відбулося, на армію. Потім він так само уникне відповідальності за трагедію у Вільнюсі 1991 року та інші силові придушення масових акцій.

 1991: радянський спецназ штурмує телецентр у Вільнюсі (ВІДЕО)

Кривавий розгін мирного мітингу спричинив подальші демонстрації в Грузії. Уряд республіки подав у відставку. Горбачов, КПРС і центральна влада впала в очах багатьох радянських громадян.

Керівник силової акції генерал Ігор Родіонов досі живий і зробив неабияку кар'єру. Він устиг побувати міністром оборони РФ, а потім став депутатом Держдуми (комітет з безпеки). Ось що він думає про безпеку: "Імперія зла - це США, світова олігархія і світове масонство".

У незалежній Грузії 9 квітня проголошено Днем національної єдності і пам'яті полеглих за Батьківщину.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.