Спецпроект

1987: літак Руста робить посадку на Червоній площі біля Кремля

День радянського прикордонника 1987 року став початком кінця слави "залізної завіси". А Червону площу в Москві почали називати "аеропортом Шереметьєво-3".

19-річний німецький юнак з Гамбурга Матіас Руст на легкому літаку "Сесна-172Б Скайхоук" увійов у повітряний простір СРСР, обдурив систему протиповітряної оборони (а іноді бюрократична машина просто не встигала реагувати на повільний літачок) і приземлив свою машину на головній площі Радянського Союзу.

Здивованим туристам він повідомив, що прилетів до Михайла Горбачова з місією миру. Для комуністичної влади це був шок. У відставку пішов міністр оборони Соколов, командувач ППО Колдунов, чимало армійських чинів нижчого рангу.

Руст відсидів 14 місяців у СІЗО і був помилуваний указом президії Верховної Ради СРСР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.