29 січня 1918

29 січня 1918: Трагедія під Крутами. Згадки учасника

Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів.

...

На станції Бахмач був перший кривавий бій за Україну.

Нечисленні українські частини (один курінь гайдамаків та курінь охочекомонного полку) відходили перед переважаючим у кілька разів ворогом, в напрямку Києва.

Тимчасом з Києва підходив студенський курінь (студенти Київських та інших вищих і середніх шкіл) – юнаки сповнені любови до України, але недосвідчені в воєнному ділі.

Ці сини вільної української нації, виступаючи на ворога, всі могли сказати словами великого предка Наливайка: "Загину я за рідний край, я відчуваю це і знаю!..."

Але вони йшли....

Орди Муравйова навально сунули на Київ і затрималися перед станцією Крути, на якій зупинилися два Козацькі Українські курені і курінь студенський.

29. січня тут зчинився бій, про який важко оповідати.

Студенський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю.

Козаки і студенти бились як леви.

Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів.

Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих... "Солдати россійськой революціонной армії" - як вони себе називали, позвірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої останніми вбивали себе прославляючи Україну.

Студенські ряди і козацькі фланги щохвилини ріділи...Ворожий обхід з тилу вирішив долю остаточно.

Над скривавленою, покритою тілами забитих, сніговою рівниною мигала зорями ніч – свідок тяжкого бою. Всіх жертв (забитих старшин, козаків і студентів) понад 300 чоловік.

З них 26 киян родичами були перевезені в березні місяці в Київ і поховані на Аскольдовій могилі, від якої нині не зосталось і сліду.

З числа забитих встають у згадках:

Хорунжий Василенко (ім’я не пригадується) чотар Северин Боженко; чотар Недава (ім’я не пригадується);

імена забитих борців із Студентського куреня, за відомостями зібраними  під час похорону: студенти Київського університету: Юрій Стемпковський, Микола Гуленко, Петро Отроковський та Ігор Геращенко, син протоієрея з Полтавщини;

студент з Львівського університету Василь Семець, студент Петербурзького університету Петро Крамаренко, родом з Умані, студенти Київського політехнікуму Омелько Попович – член Центральної Ради, родом з Полтавщини;  

три рідні брати Грущенки, старший з них Олександер – студент Київського університету; артист Київського "Молодого Театру", член Центральної Ради.

Інших усіх імена Ти, Господи, відаєш...

Вічна пам’ять і слава борцям за волю України!

Земля. – 1945. – Ч. 5. – 4 лютого. – С. 2.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.