"Катинська справа" - спеціальний проект, який був створений спільними зусиллями "Історичної правди" та Польського інститута у Києві. Проект присвячений українським сторінкам одного з найбільш відомих у світі злочинів сталінського режиму: історії розслідування цієї справи, долям жертв та місцям вшанування їх пам'яті.
Про інтернет-сторінку "Катинська справа"
У квітні 1943 світ вперше почув про Катинський розстріл. У могилах біля села Катинь, що розташоване неподалік Смоленська, німецька комісія під керівництвом доктора Ґергарда Бутца дослідила останки 4 143 польських військовополонених офіцерів. У світі ця інформація спричинила ефект подібний до потужного вибуху. Проте розслідування Катинської справи тривало іще більше 50 років.
Після того, як Німеччина і СРСР у вересні 1939 року окупували територію Другої Речі Посполитої, до радянського полону потрапило багато солдатів, офіцерів і підофіцерів. Солдати і підофіцери згодом були відпущені додому. Офіцерів НКВД сконцентрувало у трьох таборах - Старобільському, Козельському та Осташковському.
Загальна кількість офіцерів у цих таборах навесні 1940 року складала близько 15 000 осіб. Іще декілька тисяч офіцерів і чиновників були ув'язнені у тюрмах Західної України та Білорусі. З них близька 10 000 осіб без суду і слідства були приговорені Сталіним до розстрілу.
Вирок був виконаний стосовно 14 552 колишніх бранців трьох таборів та 7305 осіб ув'язнених. Разом згідно рішення ЦК Політбюро ВКП(б) було розстріляно 21 857 польських військовополонених.
На території України, у Старобільську був розташований один з таборів, де з жовтня 1939 до квітня-травня 1940 року перебувало близька 4 000 польських бранців. З них було розстріляно у підвалах Харківського управління НКВД 3 820 осіб.
Харків, Київ і Херсон були також місцями розстрілів колишніх ув'язнених з тюрем Західної України.
У Харкові вони були поховані разом із розстріляними бранцями Старобільську у приміському Лісопарку, неподалік селища П'ятихатки, що приблизно у 12 км на Північ від центру міста. Тут знаходився таємний цвинтар НКВД, де від 1938 року чекісти ховали свої жертви.
Розстріляних у Києві ховали у Биківні, приблизно у 15 км на Схід від центру столиці. Тут також від 1937 року існував "спецоб'єкт" НКВД, де також було поховано багато тисяч київських жертв Великого терору.
Херсон був іще одним місцем розстрілів польських бранців. Точне місце їх поховання досі залишається невідомим.
Багато років ці факти були приховані від громадськості. "Історична правда" спільно з Польським інститутом у Києві прийняли рішення про створення спецпроекту, який розповідатиме про таємні цвинтарі НКВД у Харкові та Биківні, історію розслідування "Катинської справи" та долі людей: як тих, що загинули, так і тих, хто у дивовижний спосіб уцілів під час цієї спецоперації НКВД СРСР.
Зауваження і пропозиції редакція "Історичної правди" запрошує надсилати на електронну адресу istpravda@gmail.com
Відповідальним редактором проекту є Олександр Зінченко.
