Спецпроект
Голокост

Оживляючи пам’ять. Чому Національний заповідник "Бабин Яр" має вийти за межі некрополю чи музею

На плівці 1942 рік, за спинами усміхнених гітлерівських офіцерів – окупований Бахмут, за декілька днів – почнуться масові страти. У першу чергу вони торкнуться євреїв, але не тільки їх. Страчені будуть і ті, хто якимось чином провинився, не там перейшов дорогу, просто не сподобався патрулю. Колись люди, які не мали особистого досвіду російсько-української війни, так само дивитимуться на фото росіян у Бахмуті, Бучі, Маріуполі. І лише збережений нами контекст, збережена пам’ять не дадуть ввести глядачів в оману.

Об’єкти пам’яті

Радянська спадщина, яка тяжіє над нами, виявляється в конкуренції пам'ятей. Не завжди ця конкуренція відбувається у цивілізований спосіб, коли цю боротьбу за першість ми оцінюємо на радянський взірець кількісно. Хто більше пам'ятників поставить у Бабиному Яру за допомогою адмінресурсу, або, здобувши кон'юнктурну перевагу має можливість порядкувати на території Бабиного Яру зі своїм приватним проектом.
Радянська спадщина проступає й у тому, що продовжується ювілейна традиція історичної політики. Доволі часто це відбувається так, коли на підставі тих чи інших державних рішень відбуваються десятки формальних заходів, як кажуть, для статистики

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.
Відео

1941-44: Екскурсія виставкою "Голокост від куль"

Суб’єкти пам’яті

Є народи – носії свідомості про винятковість їх національної історії, їх національної трагедії. До таких народів можна віднести і євреїв, і українців, вірмен, ірландців та багатьох інших. Національна трагедія була і є важливим чинником національної ідентичності. Та важливо, щоб це не перетворювалося на «змагання національної віктимності», що можна назвати синдромом «хворого пенсіонера», коли представники різних національних спільнот сперечаються, кого більше нищили, хто більше страждав. Не можна на потребу цього «змагання віктимності» маніпулювати цифрами та фактами, заперечувати наукові дослідження заради сумнівних цифр, які згодом будуть спростовані. Це може нашкодити пам’яті про національну трагедію, про геноцид

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

В'ячеслав Ліхачов: Як Росія інструменталізує Голокост

Спокуса інструменталізації пам'яті про Голокост є сильною. Це можна зрозуміти. Мало є історичних подій з настільки чіткою та потужною емоційною конотацією. Не дивно, що по всьому світу, від Ізраїлю до України, відсилки до трагічної долі європейського єврейства використовуються з політичною метою для досягнення бажаного впливу на авдиторію.

Аліса Ложкіна: У зоні концентрації такого горя хочеться чогось дуже простого

Нещодавно я намагалася пояснити, чому мені здається невдалою інсталяція Марини Абрамович в Бабиному Яру, і зрозуміла, що безкінечно заперечувати людям, які пишуть «так це ж концептуалізм, ви просто нічого не розумієте», безглуздо. Краще розповісти про проєкт, який, на відміну від роботи Абрамович, колись дуже сильно мене зачепив. Почати доведеться здалеку.

Ольга Духніч: Бабин Яр має стати частиною української національної пам’яті

Проблема не в тому, у кого більше грошей і хто яскравіше чи цікавіше побудує, а в тому, наскільки українське суспільство є частиною цього процесу і частиною дискусії про нього, наскільки воно розуміє і приймає цей об'єкт і каже: ось це наша пам'ять. І зрештою наскільки цей проєкт не зовнішній для українського суспільства, а внутрішній. Таке не можна нав'язати і купити не можна.

Голокост і його вплив на сучасний світ та Україну

Голокост мав набагато глибший вплив на східноєвропейське суспільство, оскільки у цьому регіоні, де жила впродовж століть більшість європейських євреїв, фактично і відбулося їх німецьке масове вбивство. Східноєвропейські суспільства та нації були жертвами не лише злочинів під час німецької окупації, а й радянських, комуністичних злочинів. Цей різний досвід також викликає питання: наскільки Голокост насправді може бути єдиним негативним посиланням на міжнародну мораль і чи не слід включати сюди також радянські злочини?

Витоки геноциду та історія України ХХ століття

Порівняльні дослідження геноциду демонструють, що геноцид відбувається впродовж світової історії, на кожному континенті, жоден народ не застрахований від його вбивчого потенціалу. Геноцид раз у раз трапляється знову. Тому так важливо пам'ятати про Бабин Яр, адже вивчення його історії допомагає, як вакцина проти коронавірусу, запобігати поширенню геноциду

Рятівники євреїв з Галичини. Ким вони були, та як живуть їх родини сьогодні

За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем та за підрахунками Єврейської конфедерації України, на Львівщині відомо 1009 випадків, а на Івано-Франківщині 246 випадків, у яких рятівники були визнані Праведниками народів Світу з України. І це лише з українського списку Праведників народів Світу. Також, є польській перелік тих, хто рятував євреїв на Львівщині та Станіславщині

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».
Про проект

Детальніше про проектЗгорнути