На Львівському медіафорумі українські та польські журналісти й редактори дискутували про користь та шкоду медійних дискусій про минуле. Чи треба героїзувати воєнну історію? Чи треба історію "олюднювати"? Чи треба дивитись на історію очима сусідів?

Значно простіше стати на шлях порозуміння, коли ти розгрібаєш власну історію. Не ту, що за тебе пишуть політики, а коли вивчаєш, звідки ти. Бо в багатьох сучасних українських родинах серед предків є ті, хто забирав зерно, й ті, в кого його забирали.

На місці поховання десятків тисяч жертв, за яких ми молилися, мені спало на думку: а чи хтось молиться за творців великої трагедії? Чи молиться хтось за тих, хто підписував смертний вирок, хто завдавав смерть, хто її прикривав? Ці злочинці, по суті, більше нещасні, ніж їхні жертви.

22 травня 1967 року міліція затримала кількох чоловіків та спробувала розігнати решту шанувальників Кобзаря. Але люди не скорилися. Близько 500 осіб рушили бульваром Шевченка і Хрещатиком до будинку ЦК КПУ. Вони ішли щільною колоною...

Після приходу до влади Януковича ГПУ активно почала викликати на допити фігурантів "справи 9 березня 2001 року". Декого опитали, а дехто навіть не приймав виклики. Проте в ГПУ тим політв’язням, які відвідали їх, повідомили, що частина наших посправників уже померла...

У свідомість обивателя, який жив в часи глибокого застою, затурканого міфами про "дикий Захід" і "велику перемогу пролетаріатy" раптом увірвалася логічна думка: танцюючий на кістках борців і втоптуючий в бруд поезії дисидентів режим виявився імпотентом.

Нехай пан Колесніченко вчиться критично переосмислювати минулі і сучасні практики свого середовища. Тоді радо дам йому дозвіл на передрук моїх робіт. А поки не прийде те свято, хай продовжує займатися інтелектуальним злодійством.

Чи можна собі уявити, щоб у Москві знесли пам’ятник Юрію Довгорукому, чи у Лондоні адміралу Нельсону? Проте у Мерефі, що під Харковом, депутати від Партії Регіонів намагаються демонтувати символ власного міста – пам’ятник кошовому отаману війська Запорізького Іванові Сірку.

5 квітня 1919 р. у Мотронинському монастирі було проголошено Холодноярську Республіку. Це місце стало осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, російських "білих" і "червоних" інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.

У Києві створено громадський комітет "Примирення між народами", який оприлюднив заяву про "Українсько-польське примирення". Комітет не стільки хоче розв’язати конкретну українсько-польську проблему, як закриває очі на реальність, зокрема події у Польщі, де агресивна риторика окремих польських чинників щодо України і українців не витримує жодної критики.

Сьогодні у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів - ми ж публікуємо його покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 року у мережі Facebook...

Ми боїмося сьогодні всіх – ЮНЕСКО, невіруючих, чиновників, тільки чомусь не боїмося Бога. Аби жити у Царстві Бога, необхідно пізнати закони, Ним встановлені. І, звісно, ці заповіді вище всіх земних законів.

У Львові презентували нову книгу гарвардського професора – "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі". Частини України й Польщі, що входили колись до "австрійської" Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн.

Сучасним нуворишам Сталін теж потрібен - як приклад використання ефективного насильства для досягнення програмних цілей. Насилля замість права. Однак цей приклад не дає Януковичу і його бюрократії шанс на історичну легітимацію влади - для цього як мінімум потрібна історична програма розвитку країни. (рос)

Засновник Галицько-Волинської держави Роман Мстиславич розбив військо Андрія Боголюбського (першого великороса на історичній арені) - у полон було захоплено стільки суздальців, що їх продавали для викупу по 1/20 гривні.

Шаровари були популярним одягом на території України задовго до появи перших тюрків. Та й саме слово "шаровари" – індоіранського, а не тюркського походження. Річ у тім, що досить часто за вплив тюрків на українців помилково приймають вплив скіфів і сарматів.

На початку 80-х років в Мордовському таборі він сказав своєму наглядачеві, що Україна через десять років буде незалежною державою. За це його ледве не спровадили у лікарню для психічно хворих. А зараз у Дружківці кажуть: "А сталося таки по його..."

Він був антисистемним бунтарем, політв'язнем, поетом, трохи політиком, але завжди самоіронічним чоловіком, який назавжди залишився в пам'яті тих, хто його знав. Відомого журналіста згадує його однокурсниця і, згодом, колега.

У зоні Стус ходив статечно, як імператор. Він говорив з гебістами твердо, як обвинувач. Під його громовим голосом нишкли два пискляві слідчі... А по театральній сцені бігає, стрибає, плазує якийсь розхристаний істеричний блазень, що розгублено лепече: "Я поет, я поет…".

На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики Стуса та його ставлення до націоналізму, що погіршувало становище підсудного.