Влітку 1918 року 2-й Запорозький полк на чолі із підполковником Петром Болбочаном отримав наказ на передислокацію. З ділянки кордону на Слобожанщині до кордону на Чернігівщині. В Стародубський повіт, який сьогодні є частиною Брянської області. Полк Болбочана мав посилити три саксонські полки німецької 47-ї ландверної дивізії (фактично – тероборони) 41-го резервного корпусу генерала Гронау. Цей корпус прикривав сотні кілометрів нейтральної смуги тодішнього українсько-російського кордону.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) у тринадцятому числі проєкту «Шлях до Державності: архівні хроніки української еміграції. Таборове життя у світлинах» презентує фотокартки з життя українців у Каліському таборі для інтернованих вояків.

Нещодавно Вахтанг Кіпіані опублікував фрагмент газети "Шлях перемоги" із датами смерті і поховання українців у Німеччині, чиї могили, мабуть, уже не збереглись. Мене зацікавив останній у тому списку чоловік: Д-р Констянтин Бабенко. Сотник 6-ї дивізії Армії УНР, 59 років. Вирішив з'ясувати, що ж це за сотник. І дійсно, на сайті "Імена Самостійної України" такий є: сотник Кость Олександрович Бабенко. Народився 3 липня 1894 р. в селі Турівці Прилуцького повіту. Тобто в селі, де народився Микола Міхновський.

Політичне порозуміння між єврейськими та українськими політичними партіями на початку XX століття безпосередньо відчули й діти обох цих народів. Вони виростали поруч і часто навчались разом за одними партами в українських, російських чи австрійських гімназіях. У той час сотні єврейських дітей здобували повну середню освіту українською мовою. В гімназіях Перемишля, Львова, Рогатина, Станиславова (Івано-Франківська), Коломиї, Яворова, Тернополя. Ще більше їх навчалось у сільських початкових народних школах

У часи Визвольних змагань 1917-1921 рр. важко було уявити будь-кого зі старшин нового українського війська хто б не проходив службу в "старорежимній"армії. Ще важче було уявити військових, які мали відношення до МВС часів царату. Згадка про це могла миттєво змінити відношення до людини. Генерал-хорунжий Армії УНР, генерал-полковник в еміграції, командувач Української Національної Армії Павло Шандрук не згадував про службу в царській поліції, але документи та газети того часу розкривають деякі деталі