Про український Донбас

На фото - уродженець Бахмута, старшина Армії УНР, інженер та успішний бізнесмен, багаторічний голова української громади в Тулузі (Франція).

 

Народився Віктор Саардак 3 вересня 1891 року. Син Григорія. Провів в Бахмуті своє дитинство і юність. Отримав чудову середню освіту, як мінімум - окрім рідної - вільно володів французькою мовою.

З 1914 року - учасник Першої світової війни. Черз два роки закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків. У 1918 році вступає до українського війська. Служить поручником, сьогоднішній аналог цього ступеня в ЗСУ - старший лейтенант. У 1919 році закінчив Катеринославське комерційне училище (тобто навчався в теперішньому місті Дніпро).

Після московської окупації України емігрував до Франції. На початку 1921 року евакуйовався із Криму морським флотом у місто Бізерт, що в Тунісі. Виконував обовязки кочегара на лінійному кораблі "Георгій Побідоносець". Опісля преїхав до Франції, в Париж.

Закінчив високу Агрономічну Школу в Гріньйоні, отримавши диплом інженера сільського господарства. Тепер цей вищий навчальний заклад має нову назву: Інститут наук та промисловості життя та навколишнього середовища (Institut des sciences et industries du vivant et de l'environnement). Далі готує інженерів і є підрозділом державного Університету Парі-Сакле (Université Paris-Saclay).

Здобувши інженерну освіту певний час Віктор Саардак працював за фахом у Тунісі. На початку 1930-х років повернувся до Франції та оселився, на постійно, в Тулузі. Створив та розвивав власний агробізнес (агрономічне бюро). Окрім цього став заприсяженим перекладачем в місцевому суді.

"Своїми зв'язками допоміг багатьом землякам знайти працю, ферму, чи виробити документи". Користувався пошаною серед французьких урядових та професійних середовищ, як авторитетний громадянин.

У 1938 році московські окупанти вбили ймовірно його молодшого брата - Леоніда Григоровича Саардака, 1902 року народження. Міщанина, уродженця села Комишуваха Бахмутського повіту. Був він головним бухгалтером Дніпропетровського відділення "Укргеологпроекту". Позапартійним.

В графі національність чекісти написали Леоніду: "русскій". Віктора Саардака, до речі, "русскій мір" теж записує до свого "бєлого двіженія". На підставі того, що служив в царській армії в Першу світову війну і закінчив школу прапорщиків... Пишуть, що був підпоручником у денікінців (туди насильно мобілзували багато українців, які опісля в таборах перміщених осіб буквально били морди імперцям, які пробували ображали українську національну гідність).

Інженер Віктор Саардак був першим скарбником та багаторічним головою Української Громадської Опіки в Тулузі. Так тоді офіційно називалась українська громада в цьому місті. Даний факт відповідь також і тим, хто із здивувавням запитує: "Звідки в Тулуза взявся пам'ятник Шевченку?" Та з якого дива цей чималенький центр півдня Франції став містом-побратимом Києва.

Помер славний син Бахмута 4 квітня 1960 року в місті, де прожив останні 30-ти років свого майже 70-річного життя. Досі про нього немає ані статті у Вікіпедії, ані навіть згадок, які би міг висвітлити гугл. Хоч і в еміграції, але Віктор робив все можливе для свого народу. В некролозі один із побратимів написав:

"Немало наших людей відчує його смерть як болючу втрату... Нехай незабутньому інженеру В. Саардакові буде легкою французька земля. Память Його житиме завжди в наших серцях".

Сьогодні в Тулузі знову велика громада українів. Діє теж і осередок ПЛАСТ Франція / Plast - scouts ukrainiens en France. Важливо пам'ятати тих, хто перед нами творили українських світ. Пам'ятати, що серед них були й звичайні україніці з Бахмута, як от цей старшина Армї УНР Віктор Саардак.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.