Серед родів військ УНР найбільше випробувань випало на долю військово-морських сил та їх підрозділу – морської піхоти. Однією з її найбільш боєздатних частин був 1-й Гуцульський полк морської піхоти. Більшість його вояків-горян раніше не бачила моря. Але, вони наполегливо пробивали собі шлях до нього

Чергова стаття про відомого громадсько-політичного діяча УНР Володимира Мурського розкриває маловідомі сторінки його життя в еміграції у період 1919–1929 рр. до призначення на посаду представника уряду УНР у Стамбулі. Для майбутнього дипломата й розвідника, як і для більшості української політичної еміграції того періоду, це складне десятиріччя було сповнене багатьма труднощами, негараздами та навіть розчаруваннями. Але вони не змогли зламати справжніх патріотів, до числа яких, безперечно, належав і Володимир Мурський. Попри все він вірив у перемогу над більшовизмом та відновлення української незалежної й самостійної держави, докладаючи для цього максимум своїх сил і здібностей

Українська дослідниця діаспори в Новій Зеландії та Австралії, віце президентка Світового конгресу українців (СКУ) в регіоні Південної півкулі Наталія Пошивайло-Таулер віднайшла відомості про життя підполковника армії УНР Миколи Харитоненка після 1923 року: після цього року його доля була дотепер невідома.

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

Ні поляки, ні українці так і не спромоглися дати спокійну й виважену оцінку Ризькому миру. Одну з найкращих оцінок дав британський історик Норман Дейвіс, який писав, що Ризький мир не був аніяким компромісом, а скоріше "патовою ситуацією", яка не мала розв'язання. Той пат на шахівниці Центрально-Східної Європи через менш ніж 20 років у новій зухвалій грі перетвориться на мат від тоталітаризмів

В архівних джерелах можна зустріти чимало згадок про «сестер-жалібниць». За цим непоказним терміном приховується цілий пласт згадок, пов’язаних з участю жінок у визвольних змаганнях 1917-1921 років у складі армії УНР. Слідуючи поклику, вони опікувались хворими та пораненими, а під тиском обставин брали на себе обов’язки воячок, розвідниць та зв’язкових. І завжди піклувались про ближніх більше, ніж за себе

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Цьогорічне вшанування пам’яті героїв Крут пройшло як завжди. У сум’ятті нудного офіціозу, претензійних політичних маніпуляцій і паломництва (переважно щирого, бо зима ж) на ту вікопомну залізничну станцію. Чи то пак, на місце, де вона колись була.