Питання, пов'язані з історією польсько-українських взаємин 1942–1947 рр., є досить важкими для обох держав. Вони стали заполітизованими, тому опинилися осторонь всебічного вивчення, аналізу та пошанування. На поодинокі голоси дослідників і дані з оригінальних документів державні діячі, медіа та громадськість, все менше звертають увагу. На противагу їм прийшли пропагандистські лозунги, заклики, статті, фільми та інші наративи насаджені зі сторони. Не винятком є ситуація довкола колишнього села Пужники, що до 1949-го існувало на півдні Тернопільської області.

Роздуми з приводу "Другого польсько-українського Комюніке".

Найбільшою помилкою було б нині розпочинати розмови про напрацювання єдиного бачення спільної минувшини. В українців та поляків є різне сприйняття історії, передовсім, таких трагічних подій як Волинська трагедія. Тому оптимальним і для Києва, і для Варшави було б визнання цього факту. Це дозволило б уникнути суперечок довкола болісних сторінок минулого і створити ситуацію, коли справді минуле не заважало б побудові спільного успішного майбутнього

Сьогодні виповнилося 74 роки від знищення українського села Сагрині, що на Холмщині у Грубешівському повіті. Того дня польська Армія Крайова та Селянські Батальйони жорстоко вбили 610 українців, відомих по іменах, а орієнтовно – навіть 700-800. Різанина в Сагрині була частиною більшої антиукраїнської операції.