Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов’язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі. Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться “з не дуже віддалених місць”, запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане? Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

«Нікого так не шанували й не шануватимуть, як Шевченка, бо це шанування не отруєно анітрохи отрутою офіціальщини», — писав у 1914 році Сергій Єфремов. І гірко помилявся, як виявилося згодом.