У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін

Колись було модно говорити про «привид комунізму», який бродить Європою. Як його зупинити ментально нині? Чи розуміє Україна й колективний Захід реальні загрози у разі його повернення? Чи є «фантомні болі» у людей, які прожили більшу частину життя в СРСР? Чи мають право старші покоління подавати радянську історію своїм онукам винятково в рожевих тонах? І – найголовніше – до чого може призвести романтизація цієї епохи в очах молоді, яка ніколи не жила під державою-окупантом?

12 січня виповнюється 50 років від дня найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва