Досі дехто розглядає Волинські події 1943 року як «ексклюзивне» явище, яке розвивалося без жодного зв’язку із землями, що оточували цей споконвічно український регіон із заходу та півдня. Утім, українсько-польське протистояння на Волині (за тогочасним німецьким адміністративно-територіальним поділом — рейхскомісаріат «Україна») розгорталося в нерозривному зв’язку з подіями в дистриктах Генеральної губернії, особливо в Люблінському та Галицькому. Між цими територіями постійно існували різні взаємовпливи, які не варто недооцінювати.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) у тринадцятому числі проєкту «Шлях до Державності: архівні хроніки української еміграції. Таборове життя у світлинах» презентує фотокартки з життя українців у Каліському таборі для інтернованих вояків.

Варшава стала столицею Польщі в другій половині XVII століття. Коли сюди із Кракова перемістилися головні установи королівства, до міста, серед інших, почали приїжджати українці, щоб полагодити різноманітні справи. Деякі з них, як скажімо, Іван Мазепа затримувалися тут надовше. Чимало українців мешкало в місті над Віслою у XIX столітті, коли воно опинилося під російським пануванням. Найбільшого розквіту українська громада польської столиці зазнала в період між двома світовими війнами. Тоді Варшава стала центром політичного, громадського та культурного життя політичних емігрантів, що під тиском більшовицької Росії покинули окуповану Україну.