Німий фільм "Polonia Restituta 1918-1920" - це збірка документальних кадрів, записаних під час боротьби за незалежність Польщі та Варшавської битви. Фільм виготовлено на початку 1928 року на замовлення Генерального штабу Польщі
Вночі з 21 на 22 квітня 1920 р. у Варшаві було підписано польсько-український політичний договір, котрий заклав основу військового союзу Речі Посполитої та Української Народної Республіки. Дві держави розпочали боротьбу проти спільного ворога – радянської Росії та її сателітів. На той час Польща виявилася єдиною зарубіжною країною, котра надала Україні реальної підтримки. Хоча ціна такої допомоги для УНР була дуже високою.
У листі до військового міністра Володимира Сальського 30 березня 1920 року Голова Директорії писав: «Ми – Польща і Україна – повинні досягти цього порозуміння, щоб перед Москвою устояти. Посилання на історію польсько-українських непорозумінь в минулому для сучасного реального політика не є аргумент».
У Биківні під Києвом та П'ятихатках під Харковом вшанували пам’ять офіцерів Війська Польського, Корпусу охорони кордону, Державної поліції, чиновників та інших людей, вбитих 80 років тому НКВС.
У Кракові суд засудив трьох польських правих активістів до тюремного увʼязнення за спробу підпалити у лютому 2018 року угорський культурний центр в Ужгороді.
На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».
Березень щороку стає часом, коли дискусії про рівноправність жінок та фемінізм загострюються в українському суспільстві. І хоча значна частина сучасних націоналістів відхрещуються та навіть бореться з ідеями фемінізму, вважаючи їх «зовнішньо занесеними», емансипаційні ідеї були внутрішньо присутні в націоналістичному русі.
Польща має спільну проблему з Росією: їхнє бачення України і справжня Україна – це дві великі різниці. Сьогодні Київ має з Варшавою ті ж самі перепони, що і з Москвою: упередження, кліше, невідповідність реаліям. А тому, які б кроки українська влада не робила би назустріч польській – це не закінчиться жодним конструктивом. Бо Варшава не виконала своє домашнє завдання зі спростування упереджень щодо України.