На Рівненщині вшанували пам'ять українських і польських військових

8 липня відбулись заходи, присвячені 100-річчю Варшавського договору між Польщею та УНР і 100-річчю оборонних боїв союзних армій на Рівненщині

Ініціатором ушанувань стала ГО "Польсько-український культурно-просвітницький центр ім. Томаша Оскара Сосновського" за організаційної підтримки Державного історико-культурного заповідника Острога за закладів освіти міста. Про це повідомляє Острозька міська газета "Замкова гора".

На католицькому цвинтарі Острога були покладені квіти до братської могили вояків Війська Польського. Ярослав Ковальчук розповів про спільні бойові дії проти більшовиків польського та українського війська.

Завершився захід в урочищі Бір Межиріцької сільської ради. Там було вшановано пам'ять воїнів УНР. Трьох хлопців зі зброєю в руках, але, найімовірніше, без набоїв, зарубали шашками більшовики. Жителі села поховали загиблих в одній братській могилі, навіть за комуністичних часів доглядали її. Не так давно там було встановлено хрест, освячено та впорядковано поховання.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.