Публічне інтерв’ю з головою Інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем у рамках виставки ГОЛОСИ Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Меморіалізація покликана зберегти пам'ять про важливі події минулого, аби згуртувати сучасників довкола неї та сформувати спільне сприйняття минулого. Зазвичай підходи такої пам'яті, які домінують і нині, фокусуються на одній стороні конфлікту або ж на певній "бінарній опозиції": "свої – чужі", "жертви – злочинці", "герої – вороги". Загиблі подаються емпатійно як національні герої, мученики або жертви. При цьому знеособлюється їх індивідуальність і реальні історії приглушуються, а їх кривдники, вороги та злочинці дегуманізуються.
За такого підходу жертовність і смерть усіляко виправдовуються та героїзуються, а складні питання не порушуються ані в політичному, ані в публічному дискурсі

Радянська спадщина, яка тяжіє над нами, виявляється в конкуренції пам'ятей. Не завжди ця конкуренція відбувається у цивілізований спосіб, коли цю боротьбу за першість ми оцінюємо на радянський взірець кількісно. Хто більше пам'ятників поставить у Бабиному Яру за допомогою адмінресурсу, або, здобувши кон'юнктурну перевагу має можливість порядкувати на території Бабиного Яру зі своїм приватним проектом.
Радянська спадщина проступає й у тому, що продовжується ювілейна традиція історичної політики. Доволі часто це відбувається так, коли на підставі тих чи інших державних рішень відбуваються десятки формальних заходів, як кажуть, для статистики

Будівництво Головного храму Збройних сил Російської Федерації, або Патріаршого собору в ім'я Воскресіння Христова, "присвяченого 75-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, а також ратним подвигам російського народу в усіх війнах", було завершено 9 травня 2020 року

Голокост мав набагато глибший вплив на східноєвропейське суспільство, оскільки у цьому регіоні, де жила впродовж століть більшість європейських євреїв, фактично і відбулося їх німецьке масове вбивство. Східноєвропейські суспільства та нації були жертвами не лише злочинів під час німецької окупації, а й радянських, комуністичних злочинів. Цей різний досвід також викликає питання: наскільки Голокост насправді може бути єдиним негативним посиланням на міжнародну мораль і чи не слід включати сюди також радянські злочини?

Забуття, яке покриває сьогодні доктора Миколу Дрогомирецького, цього pater patria, одного з батьків нашої батьківщини, буковинської України, є докором усім нам – українській владі, українській церкві, всім українцям, байдужим до минулого і майбутнього їхнього народу і їхньої держави