У затвердженій новій концепції історичної освіти в школі однією із важливих новацій є перехід від розділених курсів історії – української та зарубіжної – до єдиного предмету. Творці концепції одразу зауважили, що йтиметься не про механічне об'єднання, де історія України постане лише одним із сегментів курсу, а про принципово новий підхід - про українське минуле в широкому контексті. Власне однією із пропонованих назв цього предмета є "Україна і світ". Спробую пояснити, чому це важливо.

В українському суспільстві, в соціальних мережах розганяється чергова дискусія, цього разу – з приводу запропонованих МОН України «концептуальних засад реформування історичної освіти» та, зокрема, запровадження інтегрованого курсу історії на зміну «паралельному викладанню» історії України та всесвітньої історії.

Історія в школі - один з головних інструментів формування національної ідентичності учнів. З 1991 в Україні тривають дискусії, як зробити кращим підручники історії і, попри те, що їх справді можна і треба вдосконалювати, варто відзначити, що головне своє завдання вони виконали успішно: виховали покоління громадян, готових захищати свою державу із зброєю в руках. Тому мене дивує запропонований підхід до реформування історичної освіти, який не враховує цього головного здобутку, а пропонує почати все по-іншому.

Я закінчував педагогічний університет, і педагогіки під різним соусом у мене було не менше ніж філософії, яка була моїм профільним предметом. Ми роками читали твори класиків педагогіки, вивчали дидактичні концепції і біографії видатних вихователів від Античності до сучасності. Але нам ніколи і ніхто не розповідав і не акцентував, що Макаренко був справжнім "чекістом" чи "нквдистом".

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!