Не без зловтіхи Леонтій Форостівський пише, що "москаль" Постишев і "українець" Затонський за невинну кров "з Божої ласки, заслужену кару вже понесли, згинувши від руки НКВД". Німці ж не просто пограбували Київ, а влаштували "тотальний морд".

Ця історія про ті часи, коли картопля на новорічній ялинці була і найчарівнішою прикрасою, і святковою учтою. "Історична правда" публікує фрагмент спогадів професора Елеонори Коваль про те, як святкували Новий рік у Києві рівно 70 років тому.

21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”. Вістовий Степан Щербак за всіх сказав, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”.

Західні українці ідентифікували себе в першу чергу як "тутейші", "місцеві", "католики", "греко-католики", "русини", "руські", "руснаки", "мазури", "подоляки", "латинники" тощо, і тільки в другу чергу як "українці" чи "поляки".

Війна почалась "08.08.08". Насправді ж почалося раніше, коли "держава-миротворець" стала на бік сепаратистів, озброївши їхні формування, роздала паспорти Росії, скерувала своїх вищих офіцерів на посади міністрів оборони, внутрішніх справ, КГБ "Південної Осетії".

В це важко повірити - лист від неживої людини, за життя - бомжа та п'янички, змусив кілька державних органів і спецслужбу інтенсифікувати "профілактичну роботу" проти унікального музею та його керівника.

У міжвоєнний час у Латвії знайшли порятунок десятки тисяч громадян колишньої Російської імперії та Російської республіки, які змогли втекти від більшовиків.

"Абсолютний послух і жорстоке покарання" - на цих двох китах базувалась окупаційна німецька влада. Поза законом оголосили "зберігати зброю і боєприпаси, підтримувати зв'язок з радянською стороною за допомогою телефону, телеграфу, оптичних чи інших приладів, переховувати або допомагати солдатам і офіцерам Червоної армії, фотографувати, утримувати поштових голубів, мати радіоприймачі, контактувати з полоненими".

«Эта война не была импровизированной реакцией на неожиданную грузинскую военную атаку против Южной Осетии... Военное вторжение было неизбежным, независимо от того, что сделали грузины».