Імена відомих і забутих українських воїнів, козаків, офіцерів, кіннотників і генералів армії УНР розкидані по всьому білому світові: від України до Бразилії, Нової Зеландії та Канади. Так і в місті Шалетт-Везін, Франція, знайшли останній притулок у спільному похованні 45 учасників визвольних змагань. Серед них - ім’я Павла Стецюренка, поручника кінноти, сотника УНР

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Міністр закордонних справ Третього рейху Йоахім фон Ріббентроп відвідує Францію. На офіційній вечірці в німецькому посольстві його знайомлять з Корінн Люшер. Наступного дня Ріббентроп обявляється на знімальному майданчику "Дезертира", зриває зйомку, але під натиском розлюченого Могилевського змушений відступити. Ріббентроп обіцяє пригадати режисерові таке зухвальство, коли наступного разу опиниться у Парижі. А повернеться він уже до окупованої нацистами Франції

Мілан сидів за фортепіано в просторій кімнаті світлого приватного будинку. Малому Міланові ще не було й десяти років, проте музикою він займався з раннього дитинства. Хлопець імпровізував на двох акордах. Раптом до кімнати зайшов роздратований батько, відомий музикант Лудвік Кундера. Він взяв сина на руки й відніс до сусідньої кімнати, де залишив малого під столом, не приховуючи свого роздратування. Лудвік не терпів дилетантства, а імпровізація на двох акордах була саме дилетантством. Його син, Мілан Кундера, засвоїв цей урок на все життя.