На початку 1950-х рр. Іван Багряний серйозно почав розмірковувати над створенням у західному світі українських кінострічок як дієвого засобу ідеологічної боротьби проти СРСР та виховання підростаючого покоління. Багряний наголошував: "Один вдалий кінофільм український вартий в сто раз більше, аніж вся наша еміґраційна політична мишача метушня!"

Внаслідок Другої світової війни величезна кількість українців опинилася поза межами своєї батьківщини. Частина з них за добровільною чи примусовою репатріацією повернулася в СРСР. Решта не захотіла цього робити здебільшого з політичних міркувань і залишилася в країнах Європи, Південної Америки, у США й Канаді. Процеси, які відбувалися в тодішньому середовищі української еміграції, стали предметом особливої зацікавленості радянських спецслужб

Найбільше негативу серед представників українського визвольного руху дісталося Ярославу Стецьку. Приписані йому вислови найбільше цитують та екстраполюють на усю ОУН, називаючи Стецька "затятим антисемітом", а організацію - "антисемітською"

Серед закордонних центрів української політичної еміграції найбільший інтерес для радянських спецслужб становили формування ОУН, а в них – провідні діячі й ідеологи, а також керівні кадри Служби безпеки (СБ). Усіх керівників СБ ОУН брали в активну оперативну розробку як особливо небезпечних ворогів радянської влади. Одним із таких був Євген Врецьона, який у розсекречених архівних документах СЗР України проходить як шеф розвідки "Закордонного центру ОУН" із підпільним псевдо "Волянський"

Cерія "Страсті Христові" стала відвертим актом навернення до католицизму зі стану практикуючого атеїста, своєрідний перехід від глибоких особистісних терпінь і розпуки до змістовного й духовно-морального життя. За словами самого автора, у творах він намалював, ставлячи пункт проти пункту, любов і ненависть, конструктив і деконструктив, віру і забобони.