Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

13 березня 1948 року президент Едвард Бенеш повільно спускався сходами Чернінського палацу, де відбувалось останнє прощання з Яном Масариком. Протягом похорону президент не вимовив ані слова. Едвард Бенеш справляв гнітюче враження, котре цілком відповідало загальній атмосфері на похороні Масарика-молодшого. Після декількох інсультів фізичний стан президента був вкрай поганим. Політичні перипетії останніх місяців психологічно виснажили президента. Закінчувалась не лише політична кар’єра Едварда Бенеша – перегорталась сторінка в історії країни.Закінчувалась епоха, котру власноруч творив Едвард Бенеш – один з творців незалежності, «спадкоємець» Т.Ґ. Масарика, символ демократії, політик великих вчинків і доленосних помилок.

Під час Першої світової війни Київ став головним пересильним пунктом військово-полонених Четверного союзу, яких перевозили з фронту вглиб Російської імперії. Це були представники десятків націй. Чимало військовополонених на деякий час зупинялись у Києві, а дехто залишався надовго, причому почувався досить комфортно. Багато бранців померли від поранень та різних хвороб. Для них було створено велику ділянку на Байковому кладовищі.

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням