Музею Леонтовича у Марківці розробили логобук

Для музею Миколи Леонтовича у селі Марківка, що на Вінниччині, розробили логобук. Основою його логотипу стала ластівка.

Про це йдеться в повідомленні Вінницького обласного краєзнавчого музею у Фейсбуці, передає Укрінформ.

 

"Сьогодні ми репрезентуємо Logobook Музею композитора М.Д.Леонтовича – відокремленого підрозділу Вінницького обласного краєзнавчого музею. В основі логотипу образ ластівки – провісниці нового року, який у кожного з нас асоціюється із всесвітньо відомим "Щедриком" в обробці Миколи Леонтовича", – йдеться у повідомленні.

Як розповіла кореспонденту Укрінформу заступник директора Вінницького обласного краєзнавчого музею Світлана Шароварська, наразі розроблено план з розвитку і популяризації Музею Миколи Леонтовича у Марківці.

Передбачається низка промокампаній, а заклад досі не мав логототипу. Задля цього й було розроблено логобук, який дасть змогу асоціювати із ним усі заходи та сувенірну і поліграфічну продукцію. Розробили логобук у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.  

Шароварська також повідомила, що музей виграв грант Посольства США зі збереження культурної спадщини (Фонд AFCP) на реставрацію предметів родини композитора Миколи Леонтовича. Зокрема, килима родини Леонтовичів та піаніно, клавіш якого торкалась рука композитора.


Музей у селі Марківка створено в 1977 р. до 100-річчя з дня народження Леонтовича у будинку, де колись мешкали рідні митця. Тут Микола Леонтович загинув 1922 року від руки чекістського агента.

У травні 2020 року "Щедрик" Леонтовича було визнано культурним брендом Вінницької області з формулюванням "Щедрик" – мелодія Вінниччини".

13 січня у Вінниці в кінотеатрі "Родина" відбувся прем'єрний показ фільму "Микола Леонтович та його "Щедрик" – доку-драми з циклу "Видатні люди Вінниччини".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.