Спецпроект

Блогерка з Одеси зняла тік-ток-серіал про Голодомор

26-річна блогерка з Одеси Аліна Алієва у своєму ТікТоці створює серіал про Голодомор. Історія головної героїні заснована на спогадах прабабусі дівчини, яка пережила голод у дитячому будинку на Одещині

Про це повідомляє Локальна історія.

Прабабцю Аліни звали Надія Тронь-Білошапкіна. Після весілля жінка взяла прізвище чоловіка і стала Надією Старченко. Голодомор Надія переживала в дитячому будинку. У 5-річному віці мати залишила її неподалік, сказавши, що пішла по оселедець та обов'язково за нею повернеться.

 
колаж: 24 канал

"Моя прабабуся Надя (у неї був рак грудей) в останні роки життя писала в таємниці від усіх історію свого життя та її мами. Прадід вже після її смерті знайшов ці рукописи й попросив сина набрати цей текст на комп'ютері та видрукувати. Ця, скажемо так, "книга" зберігається у мене. Було дуже цікаво прочитати про важкий життєвий шлях у той час", – розповіла Аліна Алієва.

Натхненна життям прабабусі та історіями інших жертв Голодомору, Аліна Алієва почала знімати в ТікТоці серіал під назвою "Надія", який налічує вже понад 30 серій. Це поєднання реальної історії Надії Старченко та історій інших людей, які переживали Голодомор в Україні у художній інтерпретації.

За сюжетом, у 1932 році матір залишила 13-річну Надію під дитячим будинком в Одесі. Там вона познайомилась з іншими дівчатами, які опинились у дитбудинку через різні обставини. Діти стикаються з усіма лихами того часу: недоїданням, смертю, жорстокістю, поїданням людей та навіть педофілією.

"Спочатку я не планувала знімати серіал саме про це (думала зняти про прабабусине життя загалом), але, прочитавши історії, вони мене дуже вразили. І я вирішила їх зібрати докупи, щоб показати масштаб прожитої трагедії. Хоча, звичайно, це неможливо", – зауважила блогерка.

За словами Алієвої, її бабуся писала, що у дитбудинку годували солоною рибою, давали трохи хліба та чай. Однак Надії залишалась лише риба.

"На їжу налітали всі діти. Менші не встигали собі взяти харчі. Вона так само пам'ятала, як помирали від голоду інші діти, з якими вона дружила. Ще вона була при смерті. Від солоної риби (мабуть, розлад почався) пряма кишка почала вилазити. Вона не могла сидіти. Коли прабабуся лежала на підвіконні, повз проходив двірник, побачив її стан і дав їй натерту часником кірку чорного хліба. На все життя це запам'ятала. Після Голодомору минув ще приблизно рік і її забрала мати", – розповіла блогерка.

У Аліни Алієвої багато підписників з інших, сусідніх країн. У коментарях багато хто із них розповів, що про ці трагічні події в Україні дізнався саме з серіалу.

Серіал знятий російською мовою. Переглянути його можна за посиланням.





Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.