На Прикарпатті знайшли давнє поховання дружини священника

У селі Тустань, пошукова група працівників КП “Пам'ять“ спільно з науквоцями Національного заповідника “Давній Галич“ дослідили поховання, знайдене на території церкви Пресвятої Трійці. Виявилось, що у ньому спочиває дружина священика УГКЦ Антонія Войцеховського Лаура Леокадія. Жінка загинула у 1889 році.

Про це на своїй сторінці у Facebook написав директор КП "Пам'ять" Василь Тимків, передає Локальна історія.

 

"Особливістю даного поховання був факт його розміщення в труні з оцинкованого металу та наявність всередині піскової суміші. В результаті робіт встановлено, що віднайдені скелетовані людські останки належали молодій людині жіночої статті", – написав Тимків.

Також в труні знайшли обручку, на внутрішній стороні якої було гравіювання з ініціалами та датою одруження – 19 лютого 1884 року.

Відтак, на основі архівних метрик історики з'ясували, що це тіло Лаури Леокадії. Вона походила з відомої священичої родини УГКЦ Теодора Молчковського, на той час очільника Галицького деканату, і була дружиною іншого, також відомого, священика УГКЦ – Антонія Войцеховського.

Дослідник зазначає, померла Лаура, ймовірно, у 1889 році. За архівними згадками, саме в цей час овдовів Войцеховський.

 

Поховання в цинковій труні, використання піску, як абсорбенту говорить, про те, що тіло, найімовірніше, доставляли здалеку і протягом тривалого часу. Також голову в правильному положенні утримували за допомогою металевої пластини, яку кріпили до труни. Припускають, що Лаура могла померти після певної лікарської операції чи лікування.

"Ось приклад однієї з історій про те, як особиста річ людини може розповісти багато цікавого про неї, навіть через майже півтора століття", – зауважив Василь Тимків.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.