Три держави за добу: як Карпатська Україна проголосила незалежність. ВІДЕО

Сьогодні вийшла четверта серія історичного проєкту «10 Днів незалежності України».

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

 

"Останні 24 години ми прожили в трьох різних державах. Прокинулися в Чехословацькій Республіці. До вечора Карпатська Україна була вільною країною. Наступного дня прийшли мадярські вояки", — ці рядки належать британському журналісту Майклу Вінчу.

І стосуються вони важливої дати в нашій історії — 15 березня 1939 року, коли проголосили створення Карпатської України. Протрималася молода держава недовго — всього один день.

Цей день був радісним і трагічним водночас.

У невеликому гімназійному спортзалі Хуста проголошували створення нової держави — Карпатської України. Це була давно омріяна незалежність, на котру українці, що проживали тут, сподівалися століттями.

Проте неподалік від міста вже наступали угорські війська, яких всіма силами намагалася стримати група карпатських січовиків. Вони тримали останню барикаду держави як от-от мала створитися. І це все попри погане озброєння, слабкий вишкіл і той факт, що їх було значно менше.

Незалежність Карпатської України проголосили, а вже через день у місто ввійшли угорські військові і нова самопроголошена держава припинила своє існування.

Проголосивши нетривку самостійність місцеві українці продемонстрували всьому світові, що їхня земля — не чеська, не угорська і не польська, а саме українська.

Як за добу створили і втратили Карпатську Україну — дивіться у четвертій серії історичного проєкту "10 Днів незалежності України"

Першу серію проєкту "Четвертий Універсал — перша українська незалежність" можна переглянути тут.

Другу серію проєкту "Листопадовий зрив: як одна ніч змінила історію українського Львова" можна подивитися тут.

Третю серію проєкту "День Соборності: як об'єдналися дві частини України" дивіться тут.


Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано
 Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту: Володимир В'ятрович — автор та ведучий, Андрій Сайчук — сценарист, Леся Вакулюк — сценаристка, Яків Любчич — режисер, Михайло Смуток — виконавчий продюсер, Олександр Попенко — оператор, Костянтин

Пузанкін — дизайнер, Олександр Климань — звукорежисер та композитор, Юлія

Білоус та Катерина Бєслік — стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова — грим, Тетяна Колісник — редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк — наукові консультанти, Микола Попелуха — редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич — продюсерка, Лідія Тополевська — фінансистка, Анна Олійник — директорка, Дмитро Гузій — юридична підтримка.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.