Онлайн-виставка: Проголошення незалежності України очима фотографа Карла Цудліна

Чеський центр у Києві запрошує відвідати онлайн-виставку чеського фотографа Карла Цудліна, який 30 років тому став свідком проголошення незалежності України.

Про це йдеться у повідомленні на сайті Центру.

 

"Хлопці, заспокойтесь, це всього лише кінець комунізму" - згадує 1991 рік в Україні фотограф Карел Цудлін:

"У червні 1991 року останній радянський солдат залишив Чехословаччину. Окупація закінчилася. Відхід радянської армії ми, разом з Войтою Дукатом, чудовим фотографом і режисером родом з Брно, який з 1968 року живе в еміграції в Нідерландах, записували та фотографували.

У серпні 1991 року ми вирішили здійснити довшу подорож до Радянського Союзу та фотографувати повсякденне життя звичайних людей. 19 серпня ми виїхали зі Зліна. Ввечері на заправці у східній Словаччині ми дізнались, що в Москві відбувся переворот. Ми почали налаштовувати транзисторне радіо і прибули на кордон пізно ввечері. Там нікого не було.

Прикордонники запитали, чи ми часом не журналісти, і після швидкого виконання формальностей ми о 21:30 опинились в центрі Ужгорода. Ми ніколи не реєструвалися на кордоні так швидко. Ми готували вечерю на стоянці в центрі міста, і раптом прямо біля нас зупинилася машина марки "Победа".

З неї вийшов десь 60-річний пан, який, видно, саме повертався з рибалки. Ми запитали у нього, які новини. Він відповів: "Хлопці, заспокойтесь, це всього лише кінець комунізму". Вранці ми продовжували свою подорож, по дорозі мали багато пригод і налагодили дружні стосунки, які тривали багато років.

Ми дісталися до Києва 22 серпня вночі, припаркували машину в парку, і там же заночували. Наступного дня ми опинилися в центрі подій. На демонстраціях ми зустріли місцевого фотографа, він запросив нас до свого дому і десь 6 наступних днів ми провели на вулицях у центрі, де проходили демонстрації.

У моїх замітках: 24.8.1991: ...крики, ентузіазм, плач, обійми молодих і старих...

Вся атмосфера трохи нагадувала нашу оксамитову революцію в листопаді 1989 року. Ми не помітили жодного насильства. Наприкінці серпня ми виїхали з Києва на схід, а потім через південь, з невеликою зупинкою в Молдові, поверталися до Чехословаччини.

Атмосфера розкришеної імперії та зустрічі з людьми в містах і селах схвилювали нас, і ми дуже часто почали їздити до України. За 30 років я відвідав її більше 40 разів. І хоча я був у Києві під час Помаранчевої революції, а пізніше й на Майдані, моїм головним інтересом була не політика, а повсякденне життя".


Карел Цудлін. 1997–2003 був одним із офіційних фотографів президента Вацлава Гавла. Його основним інтересом завжди була документальна фотографія, працює циклами.

У 2015-2016 рр. був керівником студії документальної фотографії у FAMU, в 2016 р. був обраним на посаду доцента.

Організував десятки персональних виставок у Чехії та за кордоном. Лауреат премії Revolver Revue та 17 нагород в Czech press photo. Член групи 400ASA. Автор та співавтор багатьох фотокниг.

Співпрацює з друкарнями та видавництвами, телебаченнями та кінопродукціями, в Чехії та за кордоном, також працює викладачем.


Подивитися на онлайн-виставку можете за посиланням.


Виставка триватиме до 4.09

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.