Пошук жертв Першої світової війни у Перемишлі. Заява УІНП та МКІП

У Перемишлі розпочались роботи поруч із Українським військовим цвинтарем. Українську сторону не запросили

 

ЗАЯВА

Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України із прикрістю констатують, що влада міста Перемишль в односторонньому порядку проводить пошукові земляні роботи на ділянці, що є предметом двосторонніх домовленостей між Україною і Польщею, та безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем. Українських фахівців не запрошено до Перемишля ані в якості учасників цих робіт, ані в якості спостерігачів.

Пошукові земляні роботи проводяться на ділянці №974, яка є предметом домовленостей в рамках українсько-польських консультацій з питань, які виникають в ході реалізації Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій від 21.03.1994 р. (пп. 3 та 22 Протоколу від 22.06.2010). Зазначена ділянка також безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем.

Український інститут національної пам'яті й Міністерство культури та інформаційної політики України отримали інформацію про пошук ймовірних поховань учасників Першої світової війни із засобів масової інформації і вже після початку робіт. Згідно з повідомленнями польських ЗМІ, пошукові земляні роботи мають на меті виявлення ймовірних місць поховань жертв Першої світової війни.

З огляду на це, відсутність запрошення від польської сторони також викликає гірке розчарування, адже в період Першої світової війни українці служили як в Російській імператорській армії, так і в Збройних силах Австро-Угорщини. Відтак складно уявити масштабне поховання періоду Першої світової війни, а тим більше окремий цвинтар у Перемишлі, на якому б не було поховано жодного вояка-українця.

З огляду на зазначені обставини, Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України змушені констатувати відсутність можливостей спостерігати за ходом робіт, а відтак і взяти до відома будь-які їхні результати.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.