В Африці виявили руїни середньовічного собору

Польські археологи, які працюють в Донголі (Судан), виявили руїни найбільшої середньовічної церкви в Нубії

Про це повідомляє Центр дослідження Африки.

 

На думку дослідників, ця будова могла бути резиденцією архієпископа, який керував територією близько тисячі кілометрів уздовж Нілу, між першим і п'ятим порогами.

Донгола була столицею Макурії - одного з трьох християнських нубійських королівств. Архієпископ Донголи керував єпископом Фараса. Польські археологи працюють тут з 1964 року.

За словами дослідників, нове відкриття змінює уявлення про місто. У 2021 році їм вдалося очистити стіну апсиди разом з прилеглою стіною і прилеглим куполом великий гробниці. Стіни апсиди були прикрашені розписом, що зображував дві монументальних фігури, вона є найбільшою подібною конструкцією, виявленою в Нубії. Її діаметр становить шість метрів.

"Якщо наші оцінки, засновані на відомих розмірах, підтвердяться, це найбільша церква, виявлена досі в Нубії. Розмір важливий, але також і розташування будівлі - в самому центрі міста. На схід від апсиди було додано великий купольний будинок. У нас є відмінна аналогія такого архітектурного комплексу: Фарас. Там собор теж стояв у центрі цитаделі, а на схід від нього знаходилася купольна гробниця Іоанна, єпископа Фараса", - заявив керівник групи дослідників Артур Облуський.

Вчені вважають, що велика церква в Донголі служила собором, поруч з яким була споруджена гробниця, ймовірно, єпископа. Сама ж будівля протягом декількох століть впливала на релігійну архітектуру Нубії.

Нещодавно виявлена будівля стоїть в центрі цитаделі, оточеної стіною висотою близько 10 метрів і завтовшки 5 метрів. Розкопки показали, що це було серце всього королівства, оскільки всі виявлені там споруди мали монументальний характер: церкви, палац і великі вілли, які належали церковній і державній еліті.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.