У містечку Городок відкрили оновлений музей

У містечку Городок на Хмельниччині офіційно відкрили оновлений історико-краєзнавчий музей, який тепер називається «Городок-музей», або ж «G-Museum»

Про це повідомляють Тексти.

 
ФОТО: Дмитро Полюхович

29 травня в містечку Городок на Хмельниччині офіційно відкрили оновлений історико-краєзнавчий музей, який тепер називається "Городок-музей", або ж "G-Museum".

Нові приміщення для музеїв з'являються нечасто, і кожен такий випадок – новина. В глибинці ж і поготів. Тим більше, коли сама споруда музею та його облаштування виконані за найновішим словом світових музейних технологій: інтерактивні екрани та монітори, аудіо й відеосистеми та інші новинки.

Городоцький краєзнавчий музей створили 6 червня 1969 року. Від початку це була просто невеличка збірка старожитностей та предметів народного побуту, яка заледве нараховувала кілька сотень експонатів.

Як і більшість тодішніх провінційних та сільських музеїв, створювали його місцеві краєзнавці на ентузіазмі та у вільний від основної роботи час. Під музей виділили дві кімнати в місцевому будинку культури.

У 1971 році колекція-виставка здобула статус "Народного музею". Втім, як і раніше, все трималося виключно не ентузіазмі й ніяк не оплачувалося. Попри це, фонди музею активно збільшувалися.

У 1993 році музей отримав власне приміщення. Першим директором та єдиним штатним співробітником став краєзнавець Іван Лаха. Значну роботу з художнього оформлення музею виконав місцевий художник Леон Радюк, а частину експозиції, присвячену природі та геології краю, підготував природознавець, ботанік та еколог Олександр Кльоц.

3 грудня 2002 року музей здобув статус державного закладу.

У 2018 році було завершено роботи зі зведення споруди нового музею – для цього довелося знести в нуль майже все, залишивши від старого лише приблизно 5%. Після того велися внутрішні роботи та розроблялися підходи до експозиції. Для останнього залучили відому на всю Україну Майстерню музейних проєктів Олександра Антонця.

Наразі оновлений Городок-музей займає приміщення загальною площею в 1,300 кв. м, де виставлено понад тисячу експонатів (а ще кілька тисяч одиниць зберігаються в фондах).

"Цей унікальний музей для нашого міста – не тільки привід для гордості, а й велика відповідальність, – каже міська голова Городка Неоніла Андрійчук. – Подібні заклади в Україні рідко бувають хоча б просто самоокупними. Але ми прекрасно розуміємо, що не все вимірюється грошима, і є речі, на яких не варто економити. Народ без минулого не має майбутнього. До того ж структура музею дозволяє йому стати одним із головних центрів культурного, освітнього й наукового життя не тільки міста, а й області. У громаді також планується активно розвивати туризм – на Городоччині є що показати й на що подивитися. Музею тут відводиться не остання роль. Тож витрати на його утримання повернуться якщо не прямо, то опосередковано".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.