IN MEMORIAM: помер помер 95-літній ветеран УПА Теодор Дячун

У Білій Церкві на 95-му році життя помер ветеран УПА, керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка Київського крайового братства ОУН-УПА Теодор Дячун

Про це на своїй сторінці у facebook повідомив Вадим Кошель, колишній секретар Білоцерківської міськради. 
"Після важкої хвороби помер Дячун Теодор Григорович -  легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква" - написав Кошель. 
 
Теодор Дячун народився 20 березня 1927-го року у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем "Просвіти" й головою об'єднання селян "Сільський господар". Мама Євдокія — активісткою "Союзу Українок". 
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків  Теодора Дячуна — Гнат і Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА. 
З 1943 року Теодор Дячун воював станичним у лавах УПА – очолював групу зі здобування набоїв і провіанту. 1949-го арештований і засуджений до розстрілу, однак згодом вирок змінили – упівцю присудили 25 років і 1950-го вислали на каторгу в Казахстан. Між арештом і висилкою – допити в каґебістів, які ламали воякові пальці й ребра. Совєцькі спецслужбісти прозвали Теодора "Диким".
Після смерті Сталіна звільнений, жив в Джезказгані. Довго працював на шахті, будучи водночас змушений щотижня відмічатися у міліційному відділку. З 1980-х – мешканець Білої Церкви.
Із настанням незалежності провадив активну громадську та політичну діяльність. 
31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Під час Революції Гідності, Теодор Григорович регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону "Київська Русь". 
Був нагорожений: 
  • Орденом "За заслуги" III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність.
  • Відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
  • Годинником від Голови Верховної Ради України.
  • Відзнакою "За заслуги перед Київщиною" Київської обласної ради (вересень 2016).

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.