IN MEMORIAM: помер помер 95-літній ветеран УПА Теодор Дячун

У Білій Церкві на 95-му році життя помер ветеран УПА, керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка Київського крайового братства ОУН-УПА Теодор Дячун

Про це на своїй сторінці у facebook повідомив Вадим Кошель, колишній секретар Білоцерківської міськради. 
"Після важкої хвороби помер Дячун Теодор Григорович -  легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква" - написав Кошель. 
 
Теодор Дячун народився 20 березня 1927-го року у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем "Просвіти" й головою об'єднання селян "Сільський господар". Мама Євдокія — активісткою "Союзу Українок". 
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків  Теодора Дячуна — Гнат і Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА. 
З 1943 року Теодор Дячун воював станичним у лавах УПА – очолював групу зі здобування набоїв і провіанту. 1949-го арештований і засуджений до розстрілу, однак згодом вирок змінили – упівцю присудили 25 років і 1950-го вислали на каторгу в Казахстан. Між арештом і висилкою – допити в каґебістів, які ламали воякові пальці й ребра. Совєцькі спецслужбісти прозвали Теодора "Диким".
Після смерті Сталіна звільнений, жив в Джезказгані. Довго працював на шахті, будучи водночас змушений щотижня відмічатися у міліційному відділку. З 1980-х – мешканець Білої Церкви.
Із настанням незалежності провадив активну громадську та політичну діяльність. 
31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Під час Революції Гідності, Теодор Григорович регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону "Київська Русь". 
Був нагорожений: 
  • Орденом "За заслуги" III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність.
  • Відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
  • Годинником від Голови Верховної Ради України.
  • Відзнакою "За заслуги перед Київщиною" Київської обласної ради (вересень 2016).

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.